Коли мені випала можливість відвідати В’єтнам, я цьому дуже був задоволений. Для цього було багато причин. В’єтнам – це країна, яка асоціювалась у нас з героїчною боротьбою за свою незалежність. А оскільки цей героїчний період у історії в’єтнамського народу припав на мою ранню юність, то я дуже добре пам’ятав усі перипетії цієї героїчної епопеї. Кожний день війни у В’єтнамі у нас в той час дуже добре висвітлювався і в газетах, і в офіційних каналах телебачення. Майже кожний день через засоби масової інформації, хоча тоді вони так не називались, повідомлялось про кількість збитих літаків Б-52 – це важкі стратегічні бомбардувальники, та інші втрати, які зазнав агресор від Народно-визвольної армії В’єтнаму.

Саме тому, що В’єтнам асоціювався у нас, як жертва агресії – ми дуже добре ставились і до В’єтнаму і в’єтнамського народу, який вів нерівну війну за своє визволення.

Всі ці події добре закарбувались у пам’яті. Крім того, велика кількість в’єтнамських студентів навчались у вузах України і це теж накладало певні особливості нашого ставлення до В’єтнаму.

Крім того, в той час, коли був період моєї радянської юності, у нас  не було такого достатку і таких товарів, які ми зараз бачимо і якими можемо користуватись. Саме тому в’єтнамські товари – кросівки, кеди, одежа і т.д. було для нас дуже бажаними, оскільки в’єтнамські товари  були гарні, зручні і що дуже важливо комфортні.

Ясно, що в той час, я навіть не міг думати, щоб  побувати у В’єтнамі, та ще й у складі офіційної делегації України.

Але так склалося. Тому я з великим ентузіазмом зустрів пропозицію відвідати В’єтнам.

Після того, як були завершені усі організаційні заходи в один із сонячних зимових ранків в грудні наш літак вирушив у далекий В’єтнам.

Політ був прямий і пройшов успішно. Між Києвом і Ханоєм немає прямого авіаційного сполучення, але наш літак здійснював саме такий рейс. Шлях із Києва до В’єтнаму дуже довгий. Переліт тривав майже 11 годин і  приблизно після 10 годин вечора літак приземлився в міжнародному аеропорту «Ной Бей».

Що мене дуже вразило, як тільки почав спускатись по трапу літака на ханойську землю: надзвичайно висока вологість повітря і дуже висока температура. Я розумів, що у В’єтнамі в цей час коли в Україні почалася зима – дуже тепло. Але висока вологість повітря була дуже несподіваною.

Було важко дихати, вся одежа за короткий час стала мокрою. Я не  уявляв собі як в таких умовах можна було існувати на цій землі.

Але організм дуже швидко адаптувався до такого клімату і в подальшому я взагалі не відчував ні вологість повітря, ні високу температуру.

Ханой мені сподобався зразу ж, як тільки його побачив. Це дуже гарне місто, хоча і специфічне. Багато речей мене сильно вразили, а деякі були просто несподіваними. У місті величезна кількість моторолерів, всі дороги заповнені ними, автомобілям було дуже важко пересуватись по дорогах, заповненими моторолерами.

Це не десятки, чи сотні – це тисячі, десятки тисяч моторолерів. Взагалі спочатку було таке враження, що дороги Ханоя існують саме для них, оскільки автомобілів було не багато, а світлофорів взагалі обмежена кількість. Не знаю, чи існують у В’єтнамі якісь правила дорожнього руху, можливо вони є, але навряд їх в’єтнамці виконують. Коли на рідких світлофорах моторолери зупинялись на червоне світло, за декілька десятків секунд їх кількість сягала декілька тисяч. Це мене дуже вразило.

А взагалі Ханой прекрасне місто, в якому дуже добре поєднується і сучасна архітектура і історичні пам’ятки. Що мене більш за все вразило – це в’єтнамці і особливо в’єтнамки. Дуже добрі і ввічливі люди, готові будь у чому вам допомогти.

Ханой дійсно прекрасне місто, в 2010 році відсвяткував своє тисячоліття. Це місто контрастів. Тут можна побачити сучасні західні блага і соціалістичний спосіб життя. В Ханої поруч з шикарними Бентлі чи Мерседесом стоять поржавілі велосипеди і моторолери. Недалеко від центра міста, де знаходяться п’ятизіркові готелі всесвітньо відомих брендів, розташовані старенькі житла бідняків. Таких контрастів у всьому можна побачити на кожному кроці. Місто нагадує великий мурашник, оскільки тут всі знаходяться в якомусь важкозрозумілому хаотичному русі. Як вже зазначалось, у місті багато своїх особливостей. Наприклад, тут немає тротуарів для пішоходів. Те місце на проїжджій частині, яке повинен займати тротуар – там або невеличке кафе чи торгове місце, де місцеві готують на продаж страви, або моторолери. Немає урн для сміття. Це може для когось здатися незначна особливість, але на практиці – це дуже суттєво, оскільки сміття немає де подіти, а тому вулиці перетворюються на сміттєзвалище. Хоча це не означає, що сміття тут не прибирають, прибирають, але тільки те, яке в мішках вночі машина забирає, а те сміття, яке не в мішках – залишається на  вулиці.

І таких особливостей в Ханої багато, але незважаючи на це місто є в певній мірі унікальне.

Центральна частина дуже гарна, тут знаходяться усі важливі державні органи, вишукані готелі, ресторани. Чисто і красиво.

Тут же в центральній частині Ханоя знаходиться і мавзолей Хошиміна. Велична і монументальна споруда.

Я в мавзолеї не був, тому що коли я був в Ханої, то тіло Хошиміна було вивезено для профілактики і реставрації, але площа, де знаходиться  мавзолей гарна і велика. До речі, мавзолей Хошиміна один із чотирьох у світі.

В місті багато різних культурних закладів, музеїв, театрів. Був я на концерті, який давали нам артисти Ханойської опери. Дуже вразила і музика і виконання. Солісти опери співали радянські пісні на російській мові, тому що українських пісень не знали, але чули і вони, їм подобається. А музичний супровід був дуже оригінальний – народні в’єтнамські інструменти. Гарне звучання і голоси солісток також гарно лягали на цю музику.

Трохи про В’єтнам.

В’єтнам розташований в Північно-Східній Азії, на півострові Індокитай. Межує з Китаєм, Лаосом і Камбоджею. Берегова лінія більше 3300 км. Взагалі територія В’єтнаму дуже специфічна, оскільки тільки на півночі займає значну територію, а потім витягнулась довгою смужкою на південь до Сайгона, зараз це Хошимін. Ширина цієї смужки від 40 до 140 км із яких невелика частина території займає дорога і сільськогосподарські угіддя, а решта території це джунглі і гори.

Населення біля 100 млн.чоловік. Є одна дуже важлива особливість. Природній приріст населення В’єтнаму зараз найбільший у світі. Щороку населення В’єтнаму збільшується на 1,5 – 2 млн.людей. Тривалість життя більше 71 року.

У В’єтнамі 59 провінцій і 5 міст центрального підпорядкування.

Керівна роль у В’єтнамі належить комуністичній партії В’єтнаму. Голова цієї партії і є фактичний керівник держави, хоча там є і президент, і уряд, і парламент.

Був я у Ханойському національному університеті, у Храмі Літератури, музеї історії В’єтнаму.

Також був  і в президентському палаці, і в палаці уряду, і в парламенті.

Мабуть фото, які будуть додані до цієї розповіді будуть цікавою ілюстрацією цих місць.

Для того щоб передати атмосферу Ханоя, його життя і динаміку важко знайти правильні слова, тому що місто дуже різнопланове, а тому, мені видається, що на фото кожний хто цим цікавиться побачить те, що його заінтересує. Але без будь-якого перебільшення можна сказати, що той, хто вирішить відбути в Ханой – він зробить дуже правильно, тому що це прекрасне місто і враження від нього залишаться на все життя.

Але якщо говорити про враження від В’єтнаму чи Ханою, то найбільшим моїм враженням був Музей національно-визвольної війни. Ця війна почалася в 1964 році і закінчилась в 1973 році. В результаті цієї жахливої війни загинуло 58 тисяч американських солдатів і більше 1 мільйона в’єтнамців.

Про цю війну можна дуже багато говорити, вона принесла в’єтнамському народу багато горя і жертв. Уявіть собі щоденні бомбардування в’єтнамської території. Коли тільки один Б-52, який вилітав із бази в Гуамі з тим щоб бомбардувати в’єтнамські провінції, ніс 12 бомб під кожним крилом, а вага бомб – 340 кг, а ще  27 таких же бомб всередині цього літака.

Війна, яку вів В’єтнам за своє визволення, залишила багато слідів, крім великих людських втрат, яких зазнав в’єтнамський народ у цій війні та величезних руйнувань від інтенсивних бомбардувань, – величезної шкоди було спричинено і природі В’єтнаму. Застосування хімічних боєприпасів, особливо фосфорних призвело до того, що фактично велика територія колись непрохідних джунглів була знищена. Це робилось для того, щоб листя дерев, кущів і всієї рослинності поопадало і було краще агресорам воювати з партизанами.

Але В’єтнам фактично переміг у цій війні ціною великих жертв і втрат. В результаті війни південний В’єтнам був приєднаний до північної частини, а найбільше місто півдня Сайгон було перейменовано у Хошимін.

Війна давно завершилась, але у В’єтнамі її пам’ятають.

Зараз В’єтнам вже залікував свої рани і є країною, яка найбільш динамічно розвиває свою економіку. Відбувається бурхливий ріст економічного потенціалу країни, модернізується виробництво і весь В’єтнам.

Із Ханою ми поїхали в провінцію Куангнінь. Це приблизно 270 км від Ханоя. У зв’язку з далекою дорогою, то виїхали ми дуже рано. Дорога з Ханоя до цієї провінції була дуже гарна, спочатку шикарний автобан, але через  кілометрів 120 він закінчився і далі була звичайна в’єтнамська дорога але теж достатньо непогана. Що мені дуже запам’яталось. Мабуть кілометрів 50 від Ханоя вся територія і зліва і справа автобана забудовувалась, або вже була забудована виробничими приміщеннями найбільших світових брендів одягу, електроніки, косметики та інших. На цій території світовий бізнес розбудував свою інфраструктуру, оскільки тут великий людський потенціал – дешева робоча сила – то вони і переносять всі свої виробництва у В’єтнам.

І зліва, і справа від автобану вже стоять гарні і дуже сучасні споруди нових  гігантів світу.

І друге, що мені дуже запам’яталось і навіть здивувало, це те, що зважаючи на такий ранній час, коли ми їхали, а це було десь в 6 годин ранку, на рисових полях, які теж простягаються недалеко від автобану, в’єтнамці вже працюють. Це дуже працьовитий народ. До речі, рис вони вирощують в дуже важких умовах і з застосуванням тих методів і прийомів, які використовуються вже тисячоліття. По коліна у воді на рисових полях, єдиним помічником є буйвол.

До речі, в цих рисових полях величезна кількість змій, але в’єтнамці на них не звертають увагу.

Завдяки такій сумлінній праці,  в’єтнамці досягли видатних результатів, фактично вирощують 1т рису на душу населення, тобто 90 млн.тон.

Ми їхали в цю провінцію перш за все подивитись одне із див світу, яке занесене до світової спадщини ЮНЕСКО – затоку Хананг. Це дійсно перлина не тільки цієї провінції, але й В’єтнаму. Саме сюди з’їжджаються туристи з усього світу побачити це чудо природи.

Це дійсно дивовижне місце. На площі біля 1500 квадратних кілометрів розкидано більше 2000 островів, у половини з яких є свої назви.

Ці острови різної конфігурації і розмірів і створюють казкову атмосферу.

Прогулянка на невеликому судні по затоці мені запам’ятається на все життя.

Тут же в затоці велика кількість невеликих пантонів, на яких в’єтнамці створили невеликі кафе, внизу в морі у сітках знаходиться риба або інші морські істоти, яких вам прямо на паромі приготують у невеликому кафе посеред затоки.

На завершення поїздки в цю провінцію ми заїхали на фабрику перлів. Тут в природних умовах вирощують перли. Було дуже цікаво.

Повернулись під вечір в Ханой і вирушили в аеропорт для того щоб відлетіти в Сеул.

Залишав В’єтнам у гарному настрої, оскільки побачив багато цікавого і нового для себе, краще зрозумів прекрасну країну – В’єтнам і її людей.

З Ханою ми вилетіли в Сеул, це достатньо довгий переліт, але про це іншим разом.

Це був мій перший приїзд до В’єтнаму, але не останній. Мені випало ще раз побувати в цій чудовій країні, але вже з іншого боку – в Сайгоні, зараз це місто називається Хошиміном.

Хошимін – довгий час був американською базою в Азії і це дуже суттєво вплинуло на це місто. Воно дуже сильно відрізняється від Ханою і іншої частини В’єтнаму.

Хошимін – сучасне і  дуже красиве місто. Воно настільки прекрасне, що заслуговує окремої розповіді.

Віктор Швець, Президент Української фундації дослідників права