У кожної людини є свої кумири. В одних – це спортсмени, в інших – артисти та музиканти, ще в інших – політики, письменники, співаки чи просто геніальні і талановиті особистості.
Є такі кумири і у мене.
Про усіх я не буду зараз розповідати, а зосереджусь лише на одному, вірніше – одній.
Вона прожила дуже коротке життя, але це життя було наповнено такими подіями і здобутками, які і сьогодні надихають мільйони людей.
Її земне життя закінчилось всього у 33 роки.
Тридцять три роки – це міфічний вік.
Багато видатних людей померли саме в цьому віці, наприклад – Олександр Македонський і навіть Ісус Христос.
За цей короткий вік, один встиг завоювати пів світу, а інший стати  Богом – Сином.
Вона – завоювала серця мільйонів.
Це – Ева Перон, або просто – Евіта.
Отже, – Евіта.

В один із теплих січневих днів я стояв перед місцем упокоєння Евіти на цвинтарі Ріколета в одному із самих красивих районів Буенос-Айреса.

Сюди приходять дуже багато людей, величезна кількість туристів, багато з яких спеціально летять із усіх кінців світу, щоб віддати шану цій видатній жінці.

Безумовно, на цьому цвинтарі є величезна кількість пам’яток архітектури і культури, тут знайшли своє упокоєння тисячі відомих історичних постатей, дітей приводять сюди, щоб вивчати історію Аргентини. Але найбільшу зацікавленість у всіх людей, які приходять на цей цвинтар – є могила Евіти.

Тут завжди, вже багато-багато років багато людей, як аргентинців так і туристів, і дуже багато квітів. Я так зрозумів, що в Буенос-Айресі цей цвинтар вже давно сприймають, як музей, і головне місце в цьому музеї належить Евіті. Коли заходиш безпосередньо на цей цвинтар кидається в очі величезна помпезність архітектурних комплексів на місцях захоронення, що є дуже незвично нашому уявленню про цвинтар.

Цвинтар дуже великий і для зручності відвідувачів – кругом вказівники, які приведуть вас до могили Евіти.

Евіта була захоронена на цьому кладовищі тільки в 1976 році, після 24 років її останки повернулись в Аргентину і знайшли своє місце на цвинтарі Ріколета.

Всі ці роки, поки її останки були за межами Аргентини, тільки Папа Римський, полковник розвідки і ще один священик знали де покоїться її прах.

Місце, де спочивала вічним сном Евіта на цвинтарі Ріколето нічим особливим не відрізнялось від інших, єдине, що його відрізняло від інших – величезна кількість людей, які щоденно заповнювали весь простір перед капличкою Евіти і величезна кількість квітів, гори квітів, які лежали біля цієї каплички.

Я теж був серед тих людей, які прийшли щоб покласти квіти до могили цієї легендарної жінки.

Мені казали, що 26 липня 1952 року Аргентина завмерла від тієї трагічної звістки, яку повідомив репродуктор. Всі радіопередачі і спектаклі були  негайно перервані, в усіх кафе, ресторанах, магазинах і всіх інших публічних місцях стояла  гнітюча тиша – перша леді Аргентини Ева Перон пішла в безсмертя.

Про це оголосив країні зі сльозами і у повному розпачі диктор і у слід за ним розридалась уся країна. Аргентина – прощалась не просто з жінкою, прощалась зі своїм щасливим майбутнім, яке вже ніколи не наступить, і надією, яку вже ніхто ніколи не дасть. І все це – щастя і надія нації, майбутнє усієї країни – все це було пов’язане з жінкою, чиє ім’я з щирою любов’ю повторювали по всій Аргентині.
Краіна прощалась з Духовним лідером нації.

У неї було дуже коротке життя, але вона мала такий вплив на людей, що політики і історики в багатьох країнах світу до сих пір ведуть спори, ось уже більше ніж піввіку, намагаючись розгадати таємницю душі цієї видатної жінки, таємницю її впливу на свідомість мільйонів людей, які щиро вірили їй і любили. Евіта уже давно стала історією, легендою, міфом – але інтерес до неї не спадає, феномен цієї жінки так і залишається не розгаданим.

Ева – Марія Дуарте де Перон – народилась за 300 км від Буенос-Айреса в 1919 році, в простій сім’ї, де було багато дітей. Мати була служницею у багатого фермера і саме він і був батьком Евіти.

Після трагічної загибелі фермера – батька майбутньої Евіти Перон, її матір разом з її дітьми вигнали з будинку фермера, в якому вони жили і так почалось самостійне і дуже нелегке її життя.

Вона пробувала себе і акторкою, і диктором на радіо, і в рекламі, і в інших ролях, але життя не складалось, вона не могла знайти себе.

Перед другою світовою війною, яка не зачепила цієї країни, економіка Аргентини була сьома у світі. Це була досить розвинута країна, але незважаючи на це,  життя у людей було важким.

Вона була дуже гарною і привабливою. Ця обставина і стала визначальною на деякий період її життя.

Участь Евіти в рекламі на радіо, декілька другорядних ролей в кіно та багаті і заможні коханці – це той фундамент, на якому через декілька років сформувалась яскрава постать Евіти.

1943 рік був переломний у її житті та і в житті країни. Для неї – тому що черговий коханець її кинув вагітну і лікарі підпільно зробили дуже складну операцію щоб позбутися дитини, яка ледь не завершилась її смертю. Але вона вижила, з лікарні вийшла безробітною, жебрачкою і хворою.

А для країни цей рік був знаменитим тим, що в липні 1943 року відбувся військовий заколот, головним ідеологом якого був полковник Хуан Домінго Перон.

Цей державний заколот врятував  Евіту.

Вона знайшла собі нового коханця, який відкрив для неї великі перспективи. П’ять хвилин на головній радіостанції Аргентини щодня зробили свою справу – вона стала відомою.

Але головна зустріч Евіти, яка кардинально змінила і її життя, і життя її країни відбулась 22 січня 1944 року. В цей день Ева Дуарте познайомилась з полковником Пероном і з цього дня вони вже більше не розлучались.

Евіта дуже потужно почала працювати в інтересах Перона користуючись тим, що за допомогою Перона стала головною дієвою особою на радіо Аргентини. А приймаючи до уваги величезну територію Аргентини і що радіо на той час було найбільш ефективним засобом комунікації з населенням цієї країни, то її роль у популяризації Перона була надзвичайно великою.

Вона проявила видатні риси свого характеру – величезну харизму, велику силу впливу на простих людей, оскільки сама була плоть від плоті цих людей. Народ Аргентини сприйняв її, повірив в її щирість, навіть їй було пробачено те, що вона спочатку була простою коханкою Перона, а цього було дуже важко домогтись в патріархальній Аргентині.

Евіта дуже швидко набирала популярність серед людей, але цю популярність вона направляла на користь Перону. Вона казала народу Аргентини: «Мої постійні ідеали – це Перон і мій народ, я піднімаю своє знамено за справу Перона» – ці слова Евіти, а тоді ще Еви Дуарте, повторювали мільйони аргентинців. Вона зробила Перона дуже популярним.

Але ключовим моментом у їх відносинах був жовтень 1945 року, коли в Аргентині в черговий раз відбувся військовий заколот, Перона заарештували. Евіту звільнили з роботи на радіо і піддали репресіям. Вона опинилась в дуже важкій ситуації у зв’язку з тим, що була головним рупором Перона.

І в ці трагічні дні для себе Евіта отримала лист від Перона із в’язниці. Він їй написав: «Тільки зараз я зрозумів як кохаю тебе. Як тільки я буду на волі, ми одружимось».

Евіта кинулась до профспілкових лідерів, якими опікувався Перон, до робітників, які його підтримували. На величезних мітингах вона кричала в мікрофон зриваючи свій голос про те, що Перон арештований, що разом з ним арештоване майбутнє країни.

Вона підняла народ. Безлад і масові заворушення в Буенос-Айресі був декілька днів, десятки тисяч людей на заклики Евіти вийшли на вулиці в підтримку Перона.

І заколотники здалися. Перон був звільнений – це була величезна перемога Евіти, яка відкрила їй шлях до безмежної влади над Пероном і країною.

На наступний день після звільнення Перона, вони вступили в шлюб, і Евіта стала офіційною дружиною майбутнього президента країни.

Зразу ж після цього Перон висунув свою кандидатуру на пост президента Аргентини. Головну роль в його передвиборчій кампанії зіграла Евіта. Вона фактично зробила його Президентом країни.

Піроністи зробили ставку на простих людей – бідняків, яких в Аргентині була переважна більшість. Перон їм пообіцяв соціальне забезпечення, допомогу та права, а Евіта – свою любов і турботу.

Всі знали – що вона незаконно народжена дочка посудомийки і скотовода, але народ її вважав своєю і стрімкий ріст її популярності був свідченням того, як проста людина може досягти вершини влади.

Ще не ставши першою леді країни, Евіта стала самим улюбленим в народі політиком – ідеальна дружина, берегиня національного духу і сімейних цінностей. Ніколи раніше ні одна дружина в Латинській Америці не могла вийти із-за спини свого чоловіка. Евіта не просто вийшла, а перетворилась в визначну постать. Вона з Пероном у свідомості народу була взірцем сімейної пари, пов’язану любов’ю до своєї країни і один до одного.

В 1946 році Перон виграв вибори, насправді це вони у двох їх виграли, без Евіти Перон ніколи не став би Президентом.

Коли Перон став Президентом, то він вже не мав можливості активно спілкуватись з народом, тому цю роль взяла на себе Евіта. Турбота про бідняків стала для неї головною турботою. Завдяки їй були прийняті декілька  законів в інтересах бідноти, а після того як вона особисто звернулась до парламенту – жінкам Аргентини дали виборче право.

В 1946 році вона утворила фонд Евіти, туди спрямовувались величезні кошти – відрахування з заробітної плати, відсотки від прибутків, добровільні пожертви, прибутки від торгівлі, тощо. Евіта особисто розподіляла ці гроші, як вважала за потрібне.

До неї звертались мільйони людей за допомогою, – і вона допомагала, роздала 2500 квартир і будинків, майже 4000 стипендій, майже 8000 дітей стала хрещеною матір’ю, більше 6000 разів була на весіллях. На гроші свого фонду вона відкривала лікарні, дитячі будинки, приюти, бібліотеки. Вона щорічно розсилала мільйони подарунків – тому прості люди її не просто любили, вони молились на неї, вівтарі з портретом Евіти були майже в кожній сім’ї Аргентини.

Її дуже любили, але не всі. В багатих кварталах Буенос-Айреса відношення до неї було зовсім іншим, але це не зупиняло Евіту в своїх турботах про простих людей.

Разом з тим, Еівта часто роз`їзжала по країні на шикарному «Роллс-ройсі», виходила до бідняків в розкішних шубах з великими діамантовими каблучками – люди падали перед нею на коліна. Дуже багато одягнена Евіта була для них – як багато прикрашена статуя в церкві, вона була для них реальним підтвердженням того, про що ці люди мріяли – про багатство, заможність, щастя.

В 1947 році вона здійснила візит в Європу і підписала багатомільярдні контракти для своєї країни, які передбачали поставки м’яса і зерна у розорену війною Європу.

Це був черговий тріумф Евіти.

Вона гарно одягалась, прискіпливо відносилась до своєї зовнішності, слідкувала за сучасною світовою модою.

Її народ любив і захоплювався нею. Вона була надзвичайно впливовою людиною, хоча і не займала жодної державної посади.

В 1951 році вона вирішила висунути свою кандидатуру на посаду Віце-президента. Народ активно підтримав це її прагнення. Вся країна перетворилась у величезний мітинг, на якому люди підтримували свою Евіту, але військові, на яких опиралась влада Перона, були проти цього і Евіта відмовилась від цього свого наміру. Стоячи на балконі президентського палацу перед мікрофоном у прямому ефірі на всю країну вона плакала, розповідаючи своїй нації про те, що скромність і безмежна любов до свого чоловіка не дозволяють їй висунути свою кандидатуру на цю посаду.

Разом з нею, в цей день плакала вся країна, люди хотіли саме її бачити Віце-президентом,  але Евіта настільки була щира і переконлива, що люди ще більше полюбили її за те, що вона заради свого чоловіка, його авторитету, відмовилась зайняти високий державний пост – Віце-президента.

Але люди не знали ще однієї, можливо  найголовнішої причини – вона захворіла, швидко схудла і ослабла. Через місяць її поклали у лікарню, де виявили рак.

Останній раз вона була на публіці 4 червня 1952 року, в день другої інавгурації Перона. Їй було 33 роки і важила вона 32 кг.

Із палацу її винесли на руках, оскільки сама вона ходити вже не могла, остання її промова була дуже коротка. Евіті важко було говорити, але вона все ж таки змогла сказати: «Я ніколи не перестану бути вдячною Перону за те, чим я являюсь і що маю. Моє життя належить не мені, а Перону і моєму народу, вони – мої постійні ідеали. Не плач за мною Аргентина, я відхожу, але залишаю тобі саме дороге, що у мене є – Перона».

З того дня, як стало відомо про хворобу Евіти, мільйони людей щоденно молились за її одужання, в десятках тисяч церков щодня відбувались молебні, країна була шокована, її смерть для багатьох порівнювалась з кінцем світу і коли вона померла в лікарні наступив дуже глибокий смуток. Люди були в горі і розпачі.

30 днів її забальзамоване тіло було виставлено для прощання, 3 роки  тіло перебувало в капличці конфедерації праці до 1955 року, поки режим Перона не був скинутий.

Новому режиму не потрібна була Евіта і навіть пам’ять про неї. Тіло Евіти таємно переховувалось в різних регіонах Аргентини, а потім таємно вивезене в Італію і повернулось в Аргентину лише в 1976 році, де було захоронено на цвинтарі Ріколето.

Пам’ять про Евіту не знищив ні час, ні влада.

Майже в кожній сім’ї в Аргентині і сьогодні є фотографія Евіти, її люблять і пам’ятають.

Це без сумнівів  визначна постать, яка залишиться в пам’яті людей на віки.

В Буенос-Айресі є дуже багато свідчень про те, що Евіту пам’ятають і як і колись люблять. Дуже красивий пам’ятник, величезна кількість друкованих видань присвячених Евіті, сувеніри, але саме головне – з ким би не приходилось мені розмовляти в Аргентині – всі з великою любов’ю і шаною говорили про Еву Перон.

Деякі кажуть, що це приклад махрового популізму, інші і їх набагато більше – це намагання робити світ справедливим.

Але в будь-якому випадку, Евіта – це історична постать, яка залишиться в історії назавжди.

Ще коли Евіта була у розквіті своїх життєвих сил, вона звернулась до керівника президентської охорони зі скаргою, а точніше з запитанням: «А чому сьогодні на мітингу, де було десятки тисяч людей, які мене щиро вітали, деякі люди кричали  «шльондра»? На що толерантний керівник президентської охорони, який був відважним моряком і мав військовий чин адмірала, їй відповів: «Мадам, я вже п’ятнадцять років не виходжу у море, але мене всі називають – адмірал».

Тобто, люди добре знали і пам’ятали минуле Еви Дуарте, але вони щиро любили і люблять Еву Перон.

Аргентина для мене завжди була позитивною країною. Я не знаю чому, але до цієї країни у мене було якесь особливе ставлення. Саме тому, у Верховній Раді України я багато років був Головою міжпарламентської групи Україна – Аргентина.

Завдяки старанням Уряду України і наполяганням нашої групи між Україною і Аргентиною був скасований візовий режим.

В Аргентині багато українців, які не забувають своє коріння, зберігають українську мову і традиції. Вони дуже потребують спілкування з своєю праматір’ю Україною, але це окрема тема, теж дуже важлива і необхідна, але історичний досвід Евіти багато чому може навчити і нас, сучасних українців.

Кого це зацікавило, рекомендую переглянути кінофільми: «Евіта, яка хотіла чути те, що чула» (1986 рік); «Евіта», з Мадонною у головній ролі (1996 рік); мюзикл Веббера «Евіта» (1975 рік); «Ева» (1986, 2008 роки) і багато інших творів, спектаклів, опер, кінофільмів.
Коли я готував цю розповідь, використав, ту інформацію яку мені надали мої численні друзі в Аргентині і про цю країну, і про Евіту.

Я розмовляв  з людьми, які були свідками тих трагічних подій в 1952 році, коли померла Евіта. Саме з їх слів я намагався передати ту атмосферу, яка була в країні при її житті, в день смерті і після смерті Евіта.

На захороненні,  де знайшла своє упокоєння ця легендарна жінка, на цвинтарі Ріколлето, крім таблички, що це сімейне захоронення Дуарте, є ще одна табличка, на якій написано – Я повернусь і стану мільйонами.

Віктор Швець,
Президент Української фундації дослідників права, доктор юридичних наук
(ua-pravo.org)