Якось випадково взяв в руки одну із книжок поезій відомого українського поета, перекладача, кінодраматурга, політичного і громадського діяча Івана Драча.
І зразу ж згадалась молодість і моя перша зустріч з Іваном Драчем.
Я знав, що Іван Драч вже тоді був щирим патріотом, шестидесятником. Для нього Україна була понад усе.
Не можна сказати, що в ті роки мого першого знайомства він був в фаворі. Ні, він не писав оди комуністам і не прославляв радянську владу.
Познайомились ми у вересні 1978 року, я тоді ще зовсім молодий і він був дуже активний і популярний.
Його здивували дві речі – перше – чому я його запросив на зустріч з тією аудиторією, з якою раніше для спілкування його не запрошували і друге, що я говорив українською мовою.
Між нами склалися якісь дуже гарні стосунки і ми деякий час зустрічались, дискутували, обговорювали актуальні проблеми життя України.
Не можу сказати, що Іван дуже сильно на мене вплинув, але вплинув – своєю любов’ю до України, вірою в те, що Україна буде незалежною. Хоча в 1978 році говорити про незалежність України було не тільки небезпечно, але й треба було мати відвагу.
Потім наші шляхи розійшлися, потім вже коли почались буремні 90-ті роки і особливо коли я вже був членом українського парламенту, ми неодноразово зустрічались, я йому нагадував нашу першу зустріч.
Іван Драч – це вже історія, більше року його немає, але пам’ять про щирого і відданого українця залишиться в історії України назавжди.
Одягни мене в ніч, одягни мене в хмари сині.
І дихни наді мною легким лебединим крилом.
Хай навіються сни, теплі сни лебедині.
І сполоха їх місяць тугим ясеновим веслом.
Це одна із поезій Івана Драча
Віктор Швець, Президент Української фундації дослідників права