Одна знайома, після трьох років життя в Лондоні сказала наступне: «Там немає української душі. Є все інше – але цього точно нема». Дівчина не пропускає можливості у свій вихідний день приїхати додому, хоча це вдається не так часто.
Справжні люди, справжні історії. Кожен з нас зустрічав перехрестя, які суттєво змінювали помірний рух життя. У цій статті не буде цитат високо посадовців, відомих письменників та галасливих постатей сучасності. Так багато ми чуємо з телеекранів, що іноді здається про їх життя знаємо вже забагато.
Тут і зараз ми порушимо таку просту, але на диво тендітну тему – Україна та українці, мова та віра у майбутнє.
На перший погляд, може здатися, що це питання є дуже суперечливим та неоднозначним. Нас мільйони та кожен має право на власну думку, яка не обговорюється. Це і є повага у найвищому її прояві. Кожен має бути почутим.
Вперше, думки про те, що для мене є власна країна, знайшли мене у літаку. Подорож до держави на Середньому Сході тривалістю в три місяці, змусила вперше замислитися. Життя склалося так, що були плани переїхати назавжди. Нікому і ніколи не бажаю відчувати такі дивні та водночас незрозумілі почуття. І ось чому…
Іноземні друзі були на Півдні України. Під час однієї з подорожей звернулися до нас з дивним, як нам здалося, запитанням:
– Чи можемо ми зупинитися біля соняшникового поля та прогулятися, – запитав один з хлопців.
– Ми маємо показати це рідним, вони не повірять.
Близько пів години уздовж поля група людей фотографувалася та одразу надсилала фото до соцмереж з різними коментарями. Вони бачили навколо те саме, що бачимо ми кожен день. Після такої бурхливої реакції ми щиро зраділи, що вони ще не встигли доїхати до Карпат та моря.
Вони не могли зрозуміти, чому українці так полюбляють відпочивати за кордоном, адже в них є такі краєвиди. І справді, те, що створює нашу реальність ми не завжди гідно цінуємо, а відправляємося на пошуки дуже далеко, іноді і за океан. Один з хлопців запитав, хто є власниками таких просторів та чому є поля, які не доглянуті.
У вас надзвичайні потужності. Стільки простору та ресурсів, які просто не можуть знайти гарного хазяїна. Наші фахівці вже побудували б великі фабрики або ферми, аби створити робочі місця та мати можливість якісно використовувати такі дари природи, – підкреслив один з них.
На жаль, українці звикли до мальовничої природи та її можливостей, тому цінувати її стали менше. Згадайте, яке тепло охоплює, коли повертаєшся до рідної області (міста) після робочої поїздки або відпочинку. Це відчуття живе у кожному з нас, воно родом з дитинства.
Натхнення можливо знаходити не лише в красі природи, а й в людях. Найбільший скарб, який сьогодні має держава – українці. Наш менталітет роками формувався під впливом історичних та політичних подій. Сьогодні ми є досвідченим, талановитим народом, у лавах якого є науковці, програмісти, вчені, які визнані у всьому світі. Цих людей поєднує жага до знань та вдосконалення.
Зараз навколо державної мови вирує справжній вир подій. Про нашу мову знають у всьому світі, тому вивчати її, для мене особисто, завжди було чимось особливим. Як на мене, ще один чудовий привід пишатися тим, що ти – українець! Повертаючись до прикладів, за тиждень до вильоту я брала участь у флористичному фестивалі на Західній Україні. Тридцять тисяч троянд у той день, не викликали таких емоцій, як проста українська пісня. Це невимовне почуття, коли музика та текст огортають тебе, як щось рідне, своє. Місцевий колектив виконував близько двох годин одна за одною фольклорні та сучасні композиції. Дивне почуття прийшло до мене разом із думкою про те, що живе виконання відомої всім пісні про кохання до скрипаля, я, можливо, чую в останнє. У той день йшов сильний дощ, але кількість глядачів перед сценою збільшувалася. Лише маленькі діти заховалися у замку.
Одна знайома, після трьох років життя в Лондоні сказала наступне: «Там немає української душі. Є все інше – але цього точно нема». Дівчина не пропускає можливості у свій вихідний день приїхати додому, хоча це вдається не так часто.
Деякий час працювала перекладачем та мала знайомство з американцями, які відвідували Україну. Особисто знаю двох, які перевезли сюди власні сім’ї та залишилися жити у Києві. Вони закохалися в нашу землю, її традиції, активно вивчають українську мову. Звичайно, що було цікаво, що саме їх так привабило. На пряме питання, відповідь була дуже чіткою.
– Українці віддано та тяжко працюють. У своїй сфері ми знайшли унікальних майстрів. Коли ми повернулися додому, нас багато розпитували, що ж такого ми знайшли в Україні. Нам дуже не вистачало таких турботливих та простих друзів, які з‘явилися у нас саме тут. Ви вмієте отримувати задоволення від життя. Чого тільки варті Ваші походи на ставок. В нас такого немає. Ви завжди посміхаєтеся, – пояснив один зі знайомих.
У цьому і полягає головна ідея та багатство нашої землі. Ми справжні, наша держава – унікальна! Хочу сподіватися, що моє ставлення до України поділяють багато людей.
Спеціально для Української фундації дослідників права
— Автор: Водоп’янова Галина
