Зараз в Україні ще живе велика кількість людей, які народились у Радянському Союзі. Я теж належу до цього покоління.

Радянський Союз, на період нашої молодості був надзвичайно потужною і великою державою.

Шоста частина земної кулі, майже 300 млн. людей населення, величезні природні ресурси, найбільший у світі ядерний потенціал – все це робило цю країну рівною з США, а якщо говорити про військовий потенціал, то він був навіть більший ніж в США. Але разом з тим, ми жили достатньо бідно.

Чи були ми щасливі, важко зараз сказати.

Ми були щасливі від того, що не усвідомлювали тоді, які ми були нещасні.

Якби нам хтось в той час сказав, що Радянський Союз може розпастись і СРСР припине існування – в це неможливо було повірити.

Пам’ятаю з яким пафосом була організована і проведена в 1980 році Олімпіада. Нічого, що на московську Олімпіаду приїхали лише країни так званого «соц.табору», та країни третього світу.

Але мабуть багато хто ще пам’ятає закриття цієї Олімпіади, чудову мелодію Пахмутової, наповненої щирим сумом. Глядачі зі сльозами на очах прощались під звуки цієї чудової мелодії з куклою – ведмедем, який відлітав в нічне небо. Ми думали тоді, що прощаємось із символом Олімпіади, а насправді це було прощання з країною, якій залишилось існувати не більше 10 років.

Причин розпаду цієї супердержави, якою був СРСР багато, я не буду їх аналізувати, але все таки виділю дві – авантюра з війною в Афганістані і різкий обвал цін на  нафту.

Безумовно СРСР не розпався за три дні, в 1991 році в Біловезький пущі лише юридично було оформлено смерть одної із двох супердержав.

Якби Росія, яка є правонаступником СРСР не намагалась доказати світу, що вона така ж потужна, як СРСР – ніхто в це не може повірити, оскільки Росія не стала супердержавою і не могла стати.

Головним наслідком розпаду СРСР для Росії було навіть не те, що її територія зменшилась на чверть, а населення майже на половину.

Головним наслідком розпаду СРСР для неї стало те, що світ став однополярним і єдиною супердержавою залишились лише Сполучені Шати Америки.

З приходом Путіна до влади в Росії багато що змінилось. Росія взяла курс на мілітаризацію, активно почала накачувати свої м’язи – збройні сили.

На якомусь етапі в Росії вирішили, що пора повернути втрачені території, незалежно від того, що на тих територіях вже утворились суверенні держави, які були визнані у світі, да і сама Росія визнала ці держави і території. Але це не зупинило Росію до авантюри в Придністров’ї, потім в Грузії. Я вже не кажу про серйозні конфлікти в межах самої Росії.

Але ці авантюри зійшли з рук керівництву Росії. Світ належним чином не відреагував на агресію Росії. В Росії зрозуміли, що ніхто у світі не бажав рвати відносини з Росією через Абхазію, Осетію чи Придністров’я.

Це розв’язало руки російській владі.

Але головна авантюра Росії була впереді. Це Україна.

Відкрита агресія Росії в 2014 році, анексія Криму, війна на Донбасі – це було початком кінця.

СРСР напав на Афганістан, а Росія на Україну. Впевнений, що наслідки від цієї агресії для Росії будуть такими ж, як і для СРСР.

Весь цивілізований світ став на захист України, особливо важливо, що Україну захищає США.

Вже довгий час Росія за свою агресію проти України знаходиться під санкціями економічного і політичного характеру. Але висока ціна на нафту, яка в 2014 році досягла приблизно 120 доларів за барель, давала можливість Росії відкрито кепкувати західними санкціями, адже нафтодолари поповнювали бюджет Росії і давали можливість не тільки значно модернізувати свій воєнний потенціал, але й народу трохи перепало – рівень життя в Росії поліпшився.

Мабуть Путін і російська верхівка думав, що так буде завжди. Крим забудуть, по Донбасу рано чи пізно буде прийнято російський варіант, а що стосується санкцій, – то рано чи пізно теж їх знімуть у зв’язку з їх неефективністю.

Але на цей раз все пішло по іншому. США і західні країни не віддають Україну Росії. Антиросійська коаліція стає все більш жорсткішою і ефективнішою. Росії все важче і важче ігнорувати тверду і неухильну проукраїнське позицію США і західних партнерів.

Впевнений в тому, що створення такої потужної і ефективної антиросійської коаліції – це величезна заслуга України, без цього ми б не вистояли.

Важливо пам’ятати, зараз антиросійська коаліція, набагато потужніша і сильніша, ніж антигітлерівська коаліція в період Другої світової війни.

Аналітики і спеціалісти ще в 2014 році почали прогнозувати падіння ціни на нафту і вона дійсно почала падати і в 2015 році, і в 2016 – 2017 роках, але все таки падіння цієї ціни було в Росії теж прогнозовано і зменшення ціни не було катастрофічним.

Все змінилося літом 2018 року, ціна на нафту різко впала, з 84 доларів за барель до менше 60 доларів за барель в грудні 2018 року.

Така ціна теж не критична для Росії, за рахунок додаткового друкування рублів можна утримувати більш менш стабільний курс, при цьому рівень інфляції теж в межах допустимого, хоча вона і почала зростати.

Ситуація, яка зараз склалась у світі з ціною на нафту дає підстави  передбачити, що вона в подальшому буде падати.

Росія, як відомо, входить в число найбільших виробників нафти, на Росію припадає більше 11 % світової видобутки нафти (2 місце), а перше – США з більше 15 % видобутку.

Можливо для Росії буде певне спасіння якщо 6 грудня в Відні країни ОПЕК ухвалять рішення про зменшення або замороження видобутку нафти. Це може стабілізувати ціну але тільки на певний час.

Але, після Керченської авантюри ще не відомо, яке буде ухвалено там рішення. А якщо згадати, то ще є Іран, якому не зважаючи на санкції дали можливість певний час видобувати і експортувати нафту.

Російський бюджет більш ніж на половину формується за рахунок нафтовидобутку і продажі сирої нафти, тому якщо тенденції на пониження ціни на нафту збережеться, а для цього є економічні підстави, а зараз ці економічні підстави можуть бути доповненні ще й політичними факторами, то ми можемо чекати подальшого різкого падіння ціни на нафту. Деякі аналітики вважають, що ціна на нафту може опуститись до 30-35 доларів за барель.

А якщо до невтішних прогнозів щодо ціни на нафту добавити потужні санкції, які от от США введе проти Росії у зв’язку з отруєнням в Солсбері, то ситуація для Росії може набути критичного характеру.

Впевнений, що і пряма військова агресія Росії проти України в акваторії Керченської протоки не залишиться без належної уваги і додаткових санкцій.

Правда після саміту в Аргентині ціни на нафту піднялись приблизно на 5%. Це стало можливим в результаті домовленостей Путіна з принцем Саудівської Аравії. Але несподіване рішення Катару про свій вихід з ОПЕК з 1 січня 2019 року і про значне збільшення видобутку нафти знову почало понижувати ціну.

Але, всі чудово усвідомлюють що головним гравцем на цьому полі є США і саме від них і буде залежати і ціна на нафту і її політичні наслідки перш за все для Росії. Адже збільшення все таки щодобового видобутку в США нафти на 1,5 – 1,7 млн. барелів істотно не впливало на ціну нафти, але може і вплинути і досить значно, все залежить від тих механізмів, які будуть задіяні в США. І в Росії це розуміють, не спроста ж в бюджеті Росії на 2019 рік закладено ціну нафти 40 дол.за барель.

Головним фактором, який стримує різке падіння ціни на нафту є санкції США проти Іраку, які можуть спричинити дефіцит нафти на ринку, адже Ірак вагомий гравець на цьому ринку.

Але, як би там не було, всі ці фактори, про які зазначено свою справу зроблять.

Тому питання чи доживе Путін до розпаду Росії не є риторичним, воно вже є на порядку денному.

Віктор Швець, Президент Української фундації дослідників права