Тільки мої ноги ступили на землю Нагасакі і я побачив місто, то був приємно вражений. Я очікував побачити руїни окремих будинків, чи мікрорайонів або будь-які реальні свідоцтва того, що це місто пережило таку жахливу трагедію, як ядерне бомбардування.

Але я нічого такого не побачив, більше того, я намагався хоч у чомусь віднайти сліди ядерної катастрофи, але мені так і не вдалося це зробити.

Єдине що нагадувало про цю трагедію – це пам’ятники, які побудували японці, щоб навіки закарбувати у своїй свідомості і цю трагічну подію для свого народу і своєї країни і, як я думаю, як предосторога майбутнім поколінням про те, що жити зі своїми сусідами далекими чи близькими треба в мирі. І будь-яка агресія рано чи пізно може завершитись тим, чим вона завершилась для японського народу – Хіросімою і Нагасакі, поразкою і повним приниженням надзвичайно гордого і амбітного японського народу.

Я ходив по вулицям Нагасакі, їздив, як і всі мешканці цього міста, в дуже охайних і гарних трамваях, яким до речі вже багато років і вони не суперсучасні з вишуканим дизайном, а достатньо старі, мабуть 60-х років, але від цього вони ще більш були цінними. Що кидалось в очі, коли заходив в цей трамвай – ідеальний інтер’єр, все дуже зручно і красиво – таке враження, що тільки вчора був побудований і другий день на лінії. Людей, які користуються послугами цього трамвая дуже багато на зупинках, але ніякої давки чи конфліктів при посадці – висадці немає. Вони чітко знають – заходити треба в одні двері, виходити в інші. І ніхто, ніколи цей порядок не зміне.

Дуже комфортне і гарне місто, хоч і не дуже велике. Надзвичайно доглянуті парки і сквери, все кругом в гарному стані.

Люди усміхнені і дуже привітні. Що ще дуже сильно кинулось в очі – велика кількість школярів. Всі вони в однакових шкільних костюмах, дівчата в дуже гарній шкільній формі. До речі, коли заходили в трамвай обов’язково пропускали спочатку старших людей, а потім заходили самі. Ніколи не сідали в трамваї хоча і були вільні місця.

Можливо це незначні речі для декого, але за цими речами на перший погляд не значними – характер сучасних японців.

Красиві вулиці, будинки, магазини і дуже приємні люди.

Оце сучасне місто – Нагасакі і хоч цілий день йшов дрібний дощик настрій був гарний і не відчував себе іноземцем, тому що дуже легко знаходив мову з японцями і без будь-якої проблеми спілкувався.

Важко було повірити, що 9 серпня 1945 року це місто було майже повністю зруйноване і десятки тисяч мешканців цього міста, як і його значна частина в цей день і той час коли вибухнула бомба – перетворились на попіл.

Якщо Хіросіма – це була запланована ціль американських пілотів, то Нагасакі стало ціллю за забігом обставин.

Американці планували після знищення Хіросіми, яке розташоване на острові Хонсю, знищити ще одне місто Кокура. Але в цей день 9 серпня 1945 року небо над цим містом було затягнуто густими хмарами, тому пілоти скоординували свої плани і розвернули літак Б-29 на запасний варіант – Нагасакі.

В 11годин 02 хвилини ранку 9 серпня 1945 року бомба з кодовою назвою «товстяк» була скинута на місто. В момент вибуху загинуло не менше 70 тисяч мирних громадян.

Тут принагідно згадати, що на Хіросіму була скинута бомба «малиш» («малюк»), біля 3м довжиною, вагою 4,5 тони і яка мала 63 кг урану. Бомба вибухнула на висоті 600 метрів і потужність вибуху була 16 кілотонн. Але оскільки місто Хіросіма розташоване на рівнині, то цей вибух спричинив величезну шкоду, майже 70% будівель в місті було знищено. Бомба, яка була скинута на Нагасакі, була іншого типу, в ній було близько 6 кг плутонію, але вибухнула вона теж в повітрі на висоті 500 метрів над містом і створила потужність 21 кілотонну.

Оскільки ця бомба вибухнула в долині, більша частина міста залишилась неураженою, але майже 150 тисяч людей загинуло і отримали поранення.

В Нагасакі був зруйнований кафедральний собор Уракамі, в 1980 році японці повністю відбудували його, медичний університет, Національна школа Широяма і багато іншого. Я в музеях бачив всі ці фото і бачив відновлені споруди цих закладів.

Японці дуже зберігають пам’ять про усі історичні події, в тому числі і про цю ядерну катастрофу.

До речі, є відомості про те, що американські бомбардувальники Б-29 скидали листівки над містом Нагасакі і попереджали його мешканців про те, що 8 серпня, тобто за день до ядерного бомбардування, це місто перетвориться у попіл. Ці листівки військовими японської армії зразу були конфісковані у людей, але ті, хто їм повірив – залишились живими і самі і їх сім’ї.

Нагасакі повністю відродилось, залікувало свої рани і зараз майже нічого не нагадує про ту трагедію, яка спіткала це місто.

Японці високо цінують, що вже більше 80 років живуть у мирі самі і ні з ким не воюють.

Вони усвідомлюють, що стали жертвами своєї агресивної політики.

Я ходив по місту і не вірив своїм очам, що це місто, його центральна частина була повністю знищена, що загинула така велика кількість мирних громадян, і головною причиною цієї катастрофи для японців була агресивна політика, це ж вони першими напали на Перл-Харбор.

Японці це усвідомлюють, тому так цінують мир.

Коли я покидав це чудове місто я ще раз подумав про ту велику трагедію, яку може спричинити агресія, агресивна політика. Японці це зрозуміли, а от росіяни, мені здається, ще так і не зрозуміли цього. Головне щоб не було пізно.

Всі ми, хто стояв в листопаді 2016 року біля пам’ятника жертвам атомного бомбардування Нагасакі думали про своє – і декілька сімей зі США і Канади, які разом з нами прийшли, і моя дружина, і я з України, і невелика група японців – але нас усіх об’єднувало одне – такого більше не повинно бути.

Президент Української фундації дослідників права

— Віктор Швець