Церкви Сіднея

Коли багато подорожуєш по світу і відвідуєш великі світові центри або столиці,або просто історичні міста тієї чи іншої країни, рано чи пізно натрапляєш на церкви, які розіташовані в цих містах. Як правило, це величезні архітектурні пам’ятки, дуже красиві і монументальні, які мають не тільки архітектурну цінність, але й культурно історичну. Ці споруди дуже часто пов’язані з якимось видатними історичними постатями або історичними подіями, які вплинули на хід історії не тільки тієї чи іншої країни, а і взагалі усього людства.
Дуже часто, ми планували своє перебування в якомусь місті таким чином, щоб обов’язково був один чи два дні вільні, коли ми могли б вільно погуляти по місту без якоїсь наперед визначеної програми. Це давало можливість значно краще побачити і відчути місто в якому перебуваєш, побачити реальне життя міста своїми очима, а не очима екскурсовода.
В процесі цих вільних прогулянок обов’язково натрапляєш на церкви, великі і красиві, або маленькі, але не менш гарні.
Церкви різні, належать до різних конфесій чи віросповідань. Але вони усі однакові за своєю духовною основою.
Біля церкви по іншому себе відчуваєш, переступивши поріг церкви якій декілька сотень літ чи декілька тисяч літ усвідомлюєш, себе спорідненим з тисячами чи десятками чи сотнями тисяч людей, які так як і ти протягом багатьох тисячоліть переступали поріг цієї церкви, сподіваючись на боже благословіння.
Тільки в церкві людська душа може знайти собі спокій.
Мабудь тому люди намагалися будувати якнайкращі за своєю архітектурою будівлі, оздоблювали храми найкращі майстри.
І ці церкви служать людям віки, багато хто тільки в церкві у поєднанні з богом знаходить для себе і відповіді на складні питання і натхнення на нові справи.
Тому церкви не бувають порожніми, там завжди є люди. Одні – шукають порятунок для своєї душі, інші – щастя для своєї родини.
Не був виключенням і Сідней. Велике і красиве місто, багато в чому не схоже на європейські міста, але від цього воно ставало ще більш цікавим.
Як завжди, декілька днів у нас були вільними і це давало можливість побачити Сідней таким, як ми його побачили.
Але зараз я хочу розповісти тільки про два враження від двох церков – одної величезної і помпезної, другої – маленької і дуже скромної.
Одже – Кафедральний собор Діви Марії – Помічниці Християн.
Цю католицьку церкву почали будувати у 1821 році,але потім вже побудована церква в 1865 році майже повністю згоріла.
В 1868 році почалось будівництво новоі церкви. Будівництво цієї величезної споруди йшло багато років і тільки в 2000 році було остаточно завершено – на двох башех були встановлені шпилі.
Довжина цієї споруди 107 метрів, ширина 24,3 метра, а висота однієї башти – 46,3 метра, другої – 74,6 метра.
Є орган.
А зараз цю свою коротку розповідь доповнюю фотографіями , які можуть показати усю монументальність, велич і красоту цієї унікальної споруди.

Друга розповідь, про невелику українську церкву Київського патріархата, яка розташована на околиці Сіднея. Хоча про околицю мабудь не зовсім правильно говорити – це один із районів Сіднея, де і живе основна маса його мешканців.
Цю українську церкву я побочив зовсім випадково, ми проїжджали по одній із вулиць на якій і були розташовані декілька церков. Коли мені сказали, що це украінська церква я був приємно вражений і не сподівався тут побачити українську церкву. Я знаю що в Сіднеї є велика украінська церква, але вона розташована в іншому місці.
Ми не могли не зайти в церкву, це вже було після обіду, але церква була відкрита.
Переступивши поріг церкви ми зразу ж відчули повну спорідненість цього храму з Україною. Можна без перебільшешення сказати, що це частина України.
В церкві нікого не було, але через декілька хвилин з’явились декілька людей які тут поруч живуть і побачили що хтось приїхав.
Це були українці, які вже тут народились, але які добре зберегли українську мову і свою українську душу.
У нас відбулась дуже щира розмова, люди надзвичайно переживають за все що відбувається в Україні.
Просили нас залишитись і вони через годину зберуть усю українську громаду, яка тут компактно проживає. Але на жаль у нас не було змоги зачекати тому ми передали усім прихожанам наші вітання, деякі сувеніри і зі сльозами на очах поїхали далі.
Водієм нашого автомобіля був українець – Генадій. Розмовляв з нами тільки українською мовою і живе тут в Сіднеї вже вісім років. Переїхав із сім’єю з Мелітополя.
Каже, поки жив у Мелітополі ніколи не розмовляв українською , а як переїхав в Австралію – ніколи не розмовляє російською. Я поцікавився чому, але він мені сказав, що вони так вирішили у своїй сім’ї – більше на російській не розмовляти, тому що ми – українці .
В доповнення до цього декілька фотографій, які багато про що кажуть самі.