В Лісабоні я був перший раз, тому чекав на зустріч з цим містом з певним хвилюванням.
Я знав, що в той же час, що я прибув в Лісабон, в цьому місті відбувався величезний музичний фестиваль «Євробачення – 2018», хоча особливих якось рекламних речей я в місті майже на бачив.
Лише випадково на одній із вулиць побачив двох людей в формі Білорусі, але ця форма більш підходила до спортивних змагань, а не пісенного фестивалю.
Як тільки вранці я побачив перед собою Лісабон, я зразу ж був в захваті від красоти цього міста, яке лежало на пагорбах переді мною. Красиві будинки, пам’ятники, храми, гарна погода і багато людей – ось як може зустрів Лісабон.
Місто може й не велике за мірками деяких інших європейських столиць, але воно має велику історичну пам’ять про ті часи, коли Португалія була могутньою країною, яка мала багато заморських територій.
В місті дуже багато історичних пам’ятників, про які я напишу, а про деякі охочі можуть і самі подивитись в Інтернеті.
Дуже оригінальні вулиці, тротуари виложені із керамічної плитки невеликих розмірів створюють неповторний колорит цьому місту.
Такого я ніде раніше не бачив. Гарно.
Дуже багато людей, переважна більшість туристи.
Концерти євробачення відбувались на одній із центральних площ Лісабона, дуже велика і красива площа. Я там був вдень, коли йшла підготовка, але сцена, яка стояла, була дуже велика, багато прапорів країн учасників цього фестивалю. Україна теж була дуже добре представлена, наш прапор, до речі, був безпосередньо біля сцени.
На цю територію, яку на концерті заповнюють люди, служба безпеки не допускала, весь периметр місця проведення концерту дуже охоронявся, а за межами було звичайне життя.
За час перебування в Лісабоні вдалось багато чого побачити, проїхав на двоповерховому екскурсійному автобусі по усьому місту, почув дуже гарну інформацію, багато ходив по вулицях Лісабону, пообідав в гарному ресторані біля площі Комерції і з’їв прекрасно приготовлених сардин.
Зустрічав багатьох українців, які бачили на мені деякі наші символи, хто підходив, а хто просто вітались.
Залишав місто з дуже гарним настроєм і великою кількістю приємних вражень. Якщо буде ще можливість неодмінно буду намагатись ще побувати на тільки в Лісабоні, а і в Португалії.
Забув повідомити, що місто займає достатньо велику площу, більше 100 кв.км, але населення невелике, біля 600 тис. мешканців.
А далі фотоілюстрація про те, що було сказано і не тільки, деякі важливі речі про окремі пам’ятники чи історичні пам’ятки будуть описані трохи ширше.
(зміна караулу біля президентсього палацу)
Мені в Лісабоні сподобалось все, але особливо монастир, міст через річку Тежу, який дуже нагадує міст у Сан-Франциско, пам’ятник Ісусу Христу, який споруджений від матерів португалів, як данина тому, що Португалія не була втягнута у Другу Світову війну і її сини не загинули, а також копія (реальна) літака, який здійснив перший переліт в Ріо-де-Жанейро із Лісабона.
До речі, про пам’ятник Ісусу Христу, на тому березі Атлантичного океану у Ріо-де-Жанейро теж є пам’ятник Ісусу Христу, але він набагато більший і стоїть на дуже високій горі широко розкинувши руки назустріч океану і Європі. Пам’ятник в Лісабоні багато в чому нагадує цей пам’ятник у Ріо-де-Жанейро, але значно менший.
А далі доповнення розповіді фотоматеріалами і деякі коментарі:
Віфлеємська башта – фортеця, один із символів мста. Названа на честь району Віфлеєм, була споруджена в 1520 році.
Монастир Жеронімуш. Тут завжди дуже багато туристів, вхід до церкви безкоштовний, а на територію монастиря платний, при цьому треба вистояти величезну чергу.
Тут захороненні видатні португальці періоду великих географічних відкриттів – Васко да Гама.
Монастир Жеронімуш будувався майже 100 років, на його місці спочатку була невелика капличка, в якій Васко да Гама і його команда провели ніч перед тим, як відправитись в подорож, щоб відкрити новий шлях до Індії.
Коли моряки відплили, то король Мануель Перший пообіцяв побудувати на місці цієї каплички монастир. Слово своє дотримав і побудував цей архітектурний шедевр.
Шлях, який відкрив Васко да Гама із Португалії в Індію зробив цю країну дуже багатою. Наприклад, будівництво цього монастиря було здійснено за кошти, які отримані від мита з індійських спецій.
Пам’ятник першовідкривачів – монументальний ансамбль, присвячений португальським діячам епохи Великих географічних відкриттів. Висота цього пам’ятника 52 метри, ширина – 20 м, і відкрито його було у 1960 році.
Переліт із Лісабона до Ріо-де-Жанейро розпочався 30 березня 1922 року на одномоторному гідролітаку Fairvey ІІІ-Д MkLL «Лузітанія» з двигуном Ролс-Ройс, потужністю 350 к.с.
Його здійснили два мужніх пілота, один безпосередньо керував літаком – Сакадура Кабрал, а Гагу Коутиньу був штурманом. Коли дивиться на копію цього літака уявляєш яку мужність повинні були мати ці видатні люди і як вони взагалі розміститись у двох у літаку і здійснити таку далеку подорож.
Цілком зрозуміло, що переліт тривав не один день, більше того, на шляху до Ріо-де-Жанейро загинули два літаки, але пілоти вцілили і тільки на третьому літаку ці відважні люди завершили цей історичний переліт.
Це сталося 17 червня 1922 року. Зараз копія цього літака стоїть як монумент героям на березі річки Тужу.
Це був перший переліт через південну Атлантику, цей літак загалом на шляху із Лісабона до Ріо-де-Жанейро подолав більше 8500 км. Щоб було зрозуміло масштаби героїзму цих людей, які здійснили цей унікальний переліт і залишились навіки в історії, подаю технічні дані літака: довжина – 10,9 м, розмах крил – 14,05 м, висота – 3,7 м, вага (нетто) – 1800 кг, вага (брутто) – 2500 кг, швидкість – 115 км/г.
Віктор Швець, Президент Української фундації дослідників права
