Кожен може втрапити до в’язниці, порушити закон, людина слабка. Відбувши свій термін покарання, ув’язненому часто тяжко повернутися до нормального життя в середині суспільства. І питання, яке нависло над усим цивілізованим світом : “ Чи можна долучити таку людину до корисного співіснування з громадянами його країни, коли вона сама того бажає ?”.
Відповідь очевидна, так, можливо, але цьому процесу будуть перешкоджати усі існуючі нині уявлення щодо “ЗЕКІВ”. І найбільшу відповідальність за це несе закрита пенітенціарна система, яка потребує негайного переформатування з каральної на реабілітаційну.
Чим же небезпечна закрита пенітенціарна система? Вона дає змогу безкарно зловживати службовим становищем працівникам даної системи, уможливлює безвідповідальність за скоєння неправомірних дій, катувань, знущань, корупційних процесів. Такі порушення закону в середені закритої пенітенціарної системи неможливо зафіксувати та довести. І це одна із головних проблем, але на цьому їх список лише починається.
Злочинець, який потрапляє до “сьогоднішньої в’язниці” починає внутрішньо протиставляти себе суспільству. В середині данної установи сформована субкультура, яка вимагає від її представників відповідної поведінки. Якщо твоя поведінка не відповідає певним критеріям, то тобі , скажімо відверто, буде тяжко вижити в умовах ізоляції від світу. Навіть коли ув’язнений не має жодного бажання робити якісь погані речі, йому просто доведеться, якщо він хоче залишитися живим. І саме тому, закрита пенітенціарна система, замість того, щоб реабілітувати ув’язненого, допомогти йому усвідомити свою вину та дати спробу змінитися, навпаки, сприяє розвитку його кримінальних навичок. В кінцевому результаті, людина, яка відбула свій термін покарання, повертається на волю із вдосконаленими злочинними навичками та “потрібними знайомствами” для подальшої кримінальної діяльності. Питання наступне, про яке корисне співіснування у суспільстві може йтися, коли держава сама виховує та взрощує кримінальний сегмент?
Тому пенітенціарна реформа є надважливим кроком в сторону реабілітації та соціалізації людей, які оступилися. Це непростий шлях на якому буде багато перешкод. І зі сторони нинішніх працівників пенітенціарних установ, так і зі сторони постраждалих, рідних постраждалих, які зачасту хочуть, щоб людина, яка вчинила злочин страждала не менше, а то і більше, ніж її жертва. Це шлях в нікуди, ці стежки протоптані тисячами людей, залиті небаченою кількістю крові, але вони не мають закінчення. Бо помста- це і кінець і початок одночасно. Кінець істинного, духовного, але початок грішного, безбожного.
І наша задача, як свідомої частини суспільства, оминати всі можливі шляхи помсти, щоб в кінцевому результаті ці стежки позаростали квітучими садами, які назавжди викорінять із голови людини жагу до цього відчуття.
На вашу думку, місця позбавлення волі повинні бути каральними чи реабілітаційними закладами?
Спеціально для Української фундації дослідників права
— Автор: Віктор Лоза
