Останнім часом у зв’язку з набранням чинності так званих «поправок Лозового» з новою силою набули розмови про неконституційність прийняття КПК взагалі.
Як вже зазначалось (http://ua-pravo.org/2018/03/06/), 13 квітня 2012 року пізно вночі невелика групка народних депутатів, які представляли провладну більшість Януковича, прийняли в цілому КПК.
Реакція на антиконституційне ухвалення цього надзвичайно важливого кодексу була дуже бурхлива, адже на державному рівні було узаконено обман, який був здійснений в парламенті України.
Кожний громадянин, який цікавився законотворчим процесом, міг бачити в прямому ефірі «комедію» чи «фарс» з прийняттям такого важливого і необхідного кодексу.
На момент його фінального голосування, вже як закону, в залі перебувало не більше 30 народних депутатів, яким надано право вершить закони в Україні.
Проти такого зухвалого прийняття КПК виступили майже усі, хто на той час перебував у опозиції до злочинної влади, – народні депутати, громадські активісти, переважна більшість практикуючих юристів, політики і політологи і просто активні громадяни.
Вони категорично заперечували законність ухвалення цього кодексу, абсолютно обґрунтовано посилались на порушення провладною більшістю основних засад демократії, Конституції та законів України.
У Верховній Раді України періоду Януковича було багато таких цинічних і зухвалих голосувань, але навіть на цьому фоні голосування по КПК виглядало особливо зухвалим і особливо цинічним. Перш за все тому, що його незаконність і неконституційність була очевидною – такою кількістю народних депутатів, як 13 квітня 2012 року приймався КПК – не приймався в парламенті України жодний закон.
Я пам’ятаю, як після цього голосування правозахисні та громадські організації, опозиційні фракції у парламенті, юристи, вчені-правознавці виступали з заявами, проводили брифінги і прес-конференції, направляли звернення і заяви вимагаючи від Януковича ветувати прийнятий КПК, але він його підписав і таким чином цей кодекс набув чинності.
Пікантність ситуації з прийняттям КПК полягає ще і в тому, що дуже активними критиками незаконного його прийняття якраз і були ті ж особи, які зараз перебувають на високих або дуже високих посадах, як в правоохоронній системі, так і на високих державних і політичних посадах.
Раніше вони всі в один голос говорили з трибуни парламенту чи в засобах масової інформації про те, що КПК був прийнятий незаконно і його необхідно визнати неконституційним, або заново провести процедуру його голосування, але в тому порядку, який передбачений Конституцією і регламентом.
Але після того, як злочинну владу український народ прогнав, – всі забули про незаконно ухвалений КПК та про те, як вони критикували його прийняття.
Я не хочу аналізувати безпосередньо правові норми КПК, там є деякі позитивні речі, але не може існувати в державі закон по якому здійснюється кримінальне провадження і який впливає на права і свободи мільйонів українських громадян і який був прийнятий у спосіб, що не відповідає Основному закону.
Аморальність цієї ситуації полягає і ще в тому, що всі, кого це цікавить, добре знають, що Україна живе по КПК, який був прийнятий не конституційно.
Як можна виховувати своїх громадян у повазі до закону, якщо ці громадяни знають, що цей кодекс прийнятий незаконно і він не може виконувати цю функцію, тому що був прийнятий не Верховною Радою України, конституційною більшістю народних депутатів, а невеликою групою парламентарів, кожен з яких голосував за 8-10 народних депутатів, які в момент цього голосування не були особисто присутні в залі.
Тобто, це не було пленарне засідання, на якому Верховна Рада України у правомочному складі (конституційна більшість народних депутатів, які фізично присутні в залі засідань) приймає закони та інші акти, а зібрання народних депутатів, рішення яких не мають ніякої юридичної сили і не можуть мати правовий статус закону.
Громадські організації, активісти, які в 2012 році ще такими були, а сьогодні вони, багато хто, вже в парламенті, проводили глибокий аналіз і давали принципову правову оцінку цьому голосуванню, вони також направили президенту Януковичу категоричну вимогу ветувати цей кодекс, через те, що був прийнятий в результаті не особистого голосування.
Звертали увагу Януковича на те, що невелика група парламентарів натиснули 271 кнопку на пультах для голосування у Верховній Раді України, хоча насправді в момент голосування було не більше 30 народних депутатів і це було зафіксовано телевізійними камерами, які вели пряму трансляцію на всю Україну, великою кількістю журналістів, які висвітлювали цю подію, в тому числі і фотожурналістів.
До речі, представників преси на балконі, коли приймався КПК було набагато більше, ніж парламентарів.
Матеріали цих розслідувань з долученням фото- і кіно-доказів, які зафіксували цю наругу над Конституцією і законами України – ці громадські організації і громадські активісти долучали до своїх звернень і направляли Януковичу, як докази антиконституційного прийняття КПК.
Але зараз всі ці особи мовчать, наче в рот води набрали.
Я пропоную повернутись до цієї дуже важливої теми – неконституційного ухвалення КПК і не обговорювати так звані «поправки Лозового», а можливо треба ще раз провести громадське розслідування як був прийнятий КПК, ще раз показати українському народу фінальне голосування, щоб усі побачили з якою зухвалістю і цинізмом був прийнятий КПК і може пора виправити цю помилку.
КПК, по якому ми зараз живемо, в деяких положеннях істотно порушує права і свободи громадян з однієї сторони, а з іншої сторони – паралізує ефективну боротьбу з кримінальними правопорушеннями і перш за все з корупцією.
Недавно Генеральний прокурор України заявив, що це «поправки Лозового» паралізували правоохоронні органи, але я думаю, що не «поправки Лозового» паралізували правоохоронну систему, а не конституційно прийнятий КПК.
Президент Української фундації дослідників права
— Віктор Швець
