В один із приїздів до Парижу мені запропонували у вільний від роботи день відвідати замок Во-ля-Віконт.
Я спочатку відмовлявся, сподіваючись на те, що і в Парижі є безліч можливостей гарно провести день. Але пропозиція щодо відвідання замку була дуже настійливо і в решті решт я погодився, оскільки аргументи були надзвичайно переконливі – на зворотньому шляху нас чекав чудовий обід в лісі у автентичному ресторані.
Але, безумовно, головним аргументом для відвідання цього замку, був не обід, а дуже цікава і суперечлива постать Ніколя Фуке.
Шлях з Парижу до замку зайняв трохи більше години, він розташований не далеко від столиці, приблизно 60 кілометрів.
Спочатку я дивився у вікно автомобіля і милувався чудовими краєвидами. Дорога до замку мені нагадувала Україну, я маю на увазі – природні співпадіння, але дорожня інфраструктура і все інше, що я бачив з вікна автомобіля дуже відрізнялося від того що є у нас в Україні.
А потім мені порекомендували прочитати деякі матеріали які стосуються Ніколя Фуке.
Спочатку я читав ці матеріали без особливого задоволення, але моє відношення до цих матеріалів почало кардинально змінюватись після того як заглибився в життєпис цієї цікавої історичної особи.
Після того як прочитав цей невеликий матеріал я чітко усвідомив, що історія Ніколя Фуке є надзвичайно повчальна в тому числі і для сучасних українських політиків і чиновників.
Разом з замком я вирішив розповісти і про Ніколя Фуке, а вірніше про його тріумф і трагедію.
За розмовами під’їхали до місця призначення. Коли вийшли із автомобіля і деякий час пройшли перед нами відкрилась неперевершена за своє красотою архітектурна і парково-садова пам’ятка.
Це і був величний і надзвичайно красивий маєток Ніколя Фуке.
Він включає у себе безпосередньо замок Во-ля -Віконт, величезної території яку займає чудовий парк і інші побутові і приміщення для забезпечення цього замку.
Серед таких приміщень виді- лається приміщення де виставлені карети, які обслуговували Ніколя Фуке.
Коли вперше побачиш якого рівня розкоші були ці карети, ти починаєш усвідомлювати, який же загальний рівень багатства власника цих карет.
До замку достатньо далеко, треба пройти значний шлях. Що мене здивувало, що усі доріжки у цьому маєтку посипані дуже дрібним гравієм, а не покриті тротуарною плиткою чи асфальтом.
Замок Во – ле – Віконт вражає.
І своїми розмірами і розкішним убранством як внутрішнім, так і зовнішнім.
Але ще перед замком, виритий глибокий і достатньо широкий канал, в якому була зеленувата вода. Тут в цьому каналі, який проритий навколо замку, дуже багато риби.
Перше, що кидається в око, коли побачиш цей замок – він дуже сильно нагадує за своєю архітектурою, Версаль.
І це не дивно, адже архітектори, які збудували цей архітектурний шедевр для Ніколя Фуке, в подальшому збудували ще більш розкішний архітектурний шедевр – Версаль, для короля Людовіка.
Замок Во- ля – Віконт був побудований для Ніколя Фуке приблизно в 1656 – 1661 роках найкращим архітектором того часу – Лево, художником Лебреном і ландшафтним дизайнером Ленютра.
Характерною особливістю цього замку і взагалі маєтку – були надзвичайно великі кошти, які необхідні були для утримання цієї красоти.
Такі фінансові ресурси які були необхідні міг забезпечити лише надзвичайно багата особа.
Такою особою і виявився Ніколя Фуке.
Навіть король Франції не міг дозволити собі таку розкіш і такі витрати на втримання цієї розкоші.
Кажуть, що Ніколя Фуке був геніальним фінансистом і взагалі талановитою людиною. Оскільки будучи ще молодою людиною зміг просунутись на найвищі державні посади і увійти в коло найближчих соратників короля.
Ніколя Фуке був з достатньо впливової сім’ї, але все чого він досяг – це безумовно результат його таланту і уміння знайти потрібних людей, які і забезпечать йому місце серед найближчих соратників короля.
Такою особою яка зіграла видатну роль в долі Ніколя Фуке – був Джуліо Мазаріні, після смерті якого в 1661 році, Ніколя Фуке перейняв титул самого багатого громадянина.
Його фінансові можливості оцінювались приблизно в 20 млн. французьких франків, при цьому його заробітні плата як міністра фінансів було приблизно 150 тис. франків, але за рік.
Лише маєток Во- ля-Віконт коштував йому 4 млн. франків .
Для того щоб побудувати цей маєток прийшлось знести чотири села і на іх місці з’явився цей архітектурний шедевр.
Колосальні фінансові ресурси витрачав Ніколя Фуке на щоденні бали, свята, зустрічі.
Ніхто у Франції, навіть король не міг витрачати такі величезні пошти на розкішне життя, як Ніколя Фуке.
Ясно, що у нього з’явилося багато ворогів, яким не до вподоби було таке життя чиновника.
Усі розуміли, що уся ця його розкіш оплачується за рахунок державної казни.
Про це стало відомо і королю Людовіку IV.
Але Ніколя Фуке теж це розумів, він задіяв цілий ряд дієвих механізмів, які, як він вважав, забезпечать йому безпеку від короля. Навіть купив собі острів і зробив його недоступним для короля.
Ніколя Фуке шукав спосіб, щоб якось втішити короля, зняти усі його підозри, які з кожним днем все збільшувались.
Саме тому, Ніколя Фуке 5 вересня 1661 року влаштував грандіозне за своїм розмахом свято. Формально, це було пов’язано з завершенням будівництва замка.
На це свято був запрошений і король Франції і уся вища знать Франції.
Коли король побачив цей розкішний маєток, зрозумів які колосальні кошти були на нього витрачені, доля Ніколя Фуке була вирішена.
Але остаточна крапля, яка переповнила терпіння короля, був обід, на якому уся столовий посуд, ложки, ножі, виделки були з золота.
Такого король більше терпіти не зміг і через декілька днів за його наказом лейтенант мушкетерів Д’Артаньян його заарештував і відправив у в’язницю.
Але перш ніж його заарештувати король через своїх підлеглих спонукав Ніколя Фуке продати посаду прокурора парламенту і це дало змогу королю його арештувати.
Цікаво було, як це зазначено в історичних документах, прощання короля з Ніколя Фуке після завершення свята.
Короля бісила розкіш організованого свята і він не міг більше допускати, щоб чиновник жив краще ніж король, Людовік IV на прощання сказав відому фразу: «пане Фуке, чекайте від мене новин‘»
З документів відомо, що Ніколя Фуке знав, що готується його арешт, але він не міг повірити у те, що король може зважитись і його заарештувати.
І помилився.
Суд над Ніколя Фуке відбувався три роки, тобто він весь цей час перебував у в’язниці, в надзвичайно важких умовах утримання.
Але судити його по статусу міг тільки парламентський суд, хоча суддів призначив король, а обвинувачення проти нього висунули люди, які ненавиділи Ніколя Фуке, тому було дуже багато процесуальних підстав вважати, що цей суд був не справедливим.
Підсудного захищали два адвокати, які спроміглися добитися певного послаблення для в’язня і кримінальна палата вимушена була задовольнити деякі вимоги захисників, які вимагали забезпечити підсудному право на захист.
Докази були достатньо суперечливими, але це не заважало короля просити для Ніколя Фуке смертної кари шляхом повішання.
4 грудня 1664 року суд фактично закінчився і вже очікувалось останнє засідання.
Ніколя Фуке, знаючи, що суд може задовольнити вимогу короля і присудити йому смертну кару, замість того, щоб готувати останнє слово перед судом, як в подальшому повідомив Д’Артаньян, коли він зайшов у камеру, Ніколя Фуке сидів і читав Біблію, охоронець був здивований, на що підсудній йому сказав: «Моя карта бита. Мені залишилось лише молитись богу і чекати вирок. Яким би він не був, я прийму з тим же спокоєм духу, який ви бачите мене зараз. Я готовий до всього»
20 грудня 1664 року суд визнав Ніколя Фуке винним в розкраданні державних коштів, але 13 голосів проти, а 9 – за смертну кару – присудив йому дуже м’яке покарання – довічне вигнання і конфіскація майна, але король заміним довічне вигнання на довічне ув’язнення.
Помер Ніколя Фуке 23 березня 1680 року і прожив останні 15 років свого життя у дуже важких умовах в’язниці, майже без прогулянок, будь якого спілкування і побачень з рідними.
Така трагедія Ніколя Фуке.
Його життя і все що з ним відбулося є гарним прикладом і для сучасних політиків і чиновників, для яких державна влада є засобом збагачення.
Додаю фотографії з яких видно цей архітектурний шедевр.
Віктор Швець,
Президент Української фундації дослідників права, доктор юридичних наук
