В Домінікані був один раз і тільки один день.
Можливо – один день для досить великої країни і не достатньо, але з урахуванням сучасних можливостей пересування – цілком достатньо, щоб створити для себе більш – менш реальне уявлення про країну.
Моя подорож в цю країну почалася в Сан-Хуані – це столиця Пуерто-Ріко.
Відстань від Сан-Хуана до Домінікани трохи більше ніж 400 кілометрів.
Пуерто-Ріко і Республіка Домінікана багато у чому схожі, але між ними і є принципові відмінності.
Головна відмінність між цими країнами полягає в тому, що Пуерто-Ріко  де – факто є 51 штатом США.
Фактично в Пуерто-Ріко вже давно діють закони США і населення цієї країни давно для себе прийняли рішення по входження до складу США.
На сьогодні Пуерто-Ріко – це вже і є територією США, з усіма характерними ознаками.
Я коли перший раз вилітав із Нью-Йорка в Сан-Хуан – для нас це був внутрішній рейс США. До речі, і квитки коштували, як за переліт на внутрішніх лініях.
В будь -яке місто США можна долетіти приблизно за 120 – 130 доларів, незважаючи на відстань.
Я, до речі, неодноразово літав і з Нью-Йорка і Вашингтону в різні міста США – Маямі, Лас Вегас і Сан-Хуан і вартість квитків була в тих межах, що я зазначив.
З перельотом  в  Сан-Хуан пов’язана ще одна подія про яку я згадав.
Переліт здійснювався авіакомпанією Амерікен ерлайнз на літаку Боїнг 757.
Специфіка цього літака полягає у тому, що він будучи вузько фюзеляжним – дуже довгий, бо вміщує біля 240 пасажирів.
Екіпажі американських цивільних літаків мають трохи іншу підготовку ніж, наприклад, європейські.
Крім того, свою роль відіграє і характер переважної більшості американців – вони люблять бути кращими у всьому.
Політ тривав вже більше трьох годин, коли літак почав знижуватись.
Літак був ще на значній висоті, коли під крилом побачили Сан Хуан.
А далі відбулися події, які надовго мені запам’яталися.
Як тільки літак долетів до острова і досяг узбережжя  Сан Хуана, літак зробив  дуже різкий крен вліво і почав на віражі стрімко знижуватись .
Літак перебував у глибокому віражі, пасажири усі були приголомшені, але паніки не було.
І тільки перед самою злітно посадковою смугою літак швидко вирівнявся і ледь перейшов у горизонтальний політ як майже в цей момент шасі торкнулися злітно посадкової смуги і екіпаж включив на повну потужність реверс – літак дуже швидко скинув швидкість і зупинився.
Посадка, на справді, була безпечною, хоча дуже екстремальною.
Коли пасажири виходили з літака, командир теж був у проході і прощався з пасажирами.
Ним виявився доволі молодий, симпатичний пілот, який усім своїм видом показував, який він герой.
Я його подякував за політ і жестом показав дуже стрімке приземлення. Він, посміхнувся і сказав – «Як умію».
Але повернемось до Республіки Доменікани.
Нам запропонували цілий ряд тематичних екскурсій, але ми вибрали дуже специфічну екскурсію – на тютюнову фабрику, де роблять найдорожчі сигари.
Був здивований, що таких ентузіастів побачити як виготовляються сигари, було майже 20 осіб – усі крім нас – американці.
З американцями взагалі дуже добре спільно відпочивати – через декілька хвилин ми вже усі стали друзями.
Поки їхали до цієї фабрики, милувалися чудовими краєвидами тропічної природи.
Фабрика сама по собі не велика, але займає майже квартал у місті.
Нам показали головний цех, де і відбувається виробництво сигар.
Площа цього цеху не маленька, по середині стояв довгий і широкий стіл на якому лежали великі купи листя тютюну – вже висушені, відібрані і підготовлені до кінцевої операції – безпосереднє виготовлення сигар.
Навколо цього стола сиділи жінки різного віку, їх було достатньо багато, не менше ста і вручну за допомогою певних пристосувань, скручували і збивали сигари.
Це був цех, де виготовлялись найбільш дорогі сигари які відправляються на експорт.
Ми біля однієї години дивилися на цю важку працю і як майстерно і вміло ці працівниці перетворювали листя тютюну в дорогий товар.
Американці, як діти, дивилися на цю роботу і захоплювалися працею цих майстринь.
На завершення, вони запитали їх керівника, що вони можуть зробити для цих працівниць.
Керівник, молодий, симпатичний і дуже комунікабельний керівник дуже якось просто відповів – а ви купіть найдорожчі сигари, цим жінкам буде приємно.
Після цього усі американці і ми з ними організовано перейшли в інше приміщення, де була виставлена уся продукція.
Кожен американець купив собі, як сувенір, декілька найдорожчих пачок сигар – їх вартість, по місцевим цінам – надзвичайно висока, 120 – 150 доларів США.
Це майже місячна зарплата цих працівниць. Купив і я декілька коробок сигар, фото яких можна буде  побачити.
Незважаючи на те, що у світі дуже цінуються домініканські сигари, самі домініканці майже не палять
Республіка Домінікана –  це достатньо велика країна по карибським міркам – тут проживає майже 10 мільйонів людей. Це друга країна в карибському басейні. Тут дуже гарно розвинена індустрія відпочинку. Всі добре знають не тільки  Пунта Кана, але й інші місця. До речі, в сезон з Києва є прямі рейси в Пунта Кана.
Тут майже усі розмовляють іспанською мовою, англійської майже не знають. І це зрозуміло, тому, що майже три століття ця країна була колонією Іспанії.
Республіка Домінікана займає майже половину острова Гаїті .
Столиця – Санта Доминго, там є метро. Місцеві мешканці надзвичайно доброзичливі.
Характерною особливістю цієї країни є те, що на її прапорі зображено Біблію. Це єдина у світі країна на прапорі якої зображено Біблію  На фото можна буде це побачити.
Туристи, які сюди прилітають на відпочинок, дуже рідко виходять за межі своїх готелів.
Безумовно за один день неможливо побачити усю країну, вона дуже велика. Тут надзвичайно красива природа, прекрасні ліси, є багато різних корисних копалин, зокрема бурштин.
З усіх країн Карибського басейну саме сюди прибуває найбільше туристів на відпочинок, переважна більшість – американці. До речі, місцеві, як тільки бачать людину з білим кольором шкіри – вважають вас американцями.
Про Республіку Домінікана можна розповідати дуже багато, але я вирішив цю свою розповідь обмежити лише маяком  Христофора Колумба.
А взагалі, щоб якось завершити свою розповідь про цю країну, можна без перебільшення сказати, Республіка Домінікана – рай на землі, і це не перебільшення.
А зараз – Христофор Колумб.
Між Північною і Південною Америками розташовано велика кількість островів – великих, малих, де є життя, де немає життя.
Ці усі острови розташовані у басейні Карибського моря від узбережжя Мексики до Атлантичного океану, а це приблизно 3500 кілометрів.
До речі, саме тут розташована не тільки Республіка Домінікана на острові Гаїті, а й інший острів на якому є країна, яка дуже нагадує назву цієї країни – Домініка.
Це дві різні країни і не треба їх змішувати. Мені випала можливість побувати в обох цих країнах. Вони дуже відрізняються одна від другої.
Частина цих островів, які знаходяться в басейні Карибського моря мають назву Вест Індія, тобто західна Індія.
Це пов’язано з тим, що Христофор Колумб, до кінця свого життя був упевнений, що відкрив Індію.
Вже після його смерті ці території отримали назву Вест Індія і ця назва фактично зберіглась і зараз.
Але повернемось до Христофора Колумба.
Коли мені запропонували відвідати маяк Христофора Колумба, я зразу погодився. Але я зовсім не чекав побачити на місці маяка грандіозну споруду, яка не має нічого спільного з маяком.
До 500 – річного ювілею відкриття Америки в Санто Домінго побудували меморіал – Маяк Христофора Колумба. Грандіозна споруда за своїми розмірами у формі хреста присвячена першовідкривачу Америки. Тут є і місце де похована урна з його прахом, і як переконують – саме серцем Христофора Колумба знаходиться у цій усипальниці.
Це найбільший пам’ятник Республіки Домінікана. Будувався цей меморіал 6 років із білого мармуру. Всього висота – 33 метри, довжина 310 метрів і ширина 44 метри. На криші цієї грандіозної споруди встановлено 157 прожекторів, які направлені вгору.
Кажуть, коли вони включені у нічному небі можна побачити хрест. На жаль я не бачив, тому що до ночі там не був. Деякі місцеві жителя казали, що коли ці прожектори включені, то їх світло видно навіть із Пуерто Ріко, сусіднього острова, а це більше 400 км.
Як я вже зазначав в середині цього монументу є музей і усипальниця Христофора Колумба – це головне приміщення маяка, тут завжди стоять гвардійці в караулі.
Маяк розташований на окраїні Санта Домінго, там краще бути у складі групи, поодиноким туристам гуляти небезпечно, хоча сама країна достатньо безпечна для туристів.
Усі прожектори включаються лише двічі на рік – 12 жовтня, коли Колумб відкрив Америку і на Новий рік.
До цього монументу туристи по різному відносяться, є також спірним і місце захоронення Христофора Колумба.
Якби там не було, я несподівано для себе, подивився музей, який більше нагадує якийсь військовий бункер. В середині нього є два великих коридорів, які  утворюють хрест. В коридорах є невеликі приміщення, в яких представлені експозиції країн, які допомагали побудувати цей монумент.
В 1492 році Христофор Колумб відкрив острів Гаїті і просив захоронити себе на цьому острові.
Якщо говорити законами справедливості, то очевидно, що саме тут на Гаїті і повинен знайти спокій великий мореплавець.
Відкриття Колумба принесли Іспанській короні величезні прибутки, але людина, яка забезпечила ці прибутки померла в бідності.
Але в 1540 році Король Іспанії все ж виконав останню волю Христофора Колумба і його прах захоронили в Санта Домінго в сучасній столиці Республіки Домінікана.
Христофор Колумб по праву входить в плеяду видатних людей, які змінили світ.
Він навіки залишиться в історії людства як першовідкривач.
Завершувався єдиний день, який я був в цій чудовій країні, яку  багато туристів вважають раєм на планеті.
Невелика кількість фото доповнюють цю мою розповідь.

Віктор Швець,
Президент Української фундації дослідників права, доктор юридичних наук