Австралія – величезна країна, яка займає цілий материк.
Ще донедавна, Австралія і все що з нею пов’язане, було мені майже не відоме. Залишалась єдина надія, що рано чи пізно я побуваю і на цьому материку.
І в решті решт я не просто побував в Австралії , а був там  декілька разів, але тільки на східному узбережжі.
Якщо подивитись на карту Австралії, то буде зовсім легко знайти –
Дарвін, Кернс, Брисбен, Сідней.
Між Дарвіном і Сіднеєм відстань майже 4000 км, саме по цьому маршруту була моя остання подорож.
Зараз я хотів би розповісти  про зовсім невеликий населений пунк на сході Австралії – Куктаун.
Куктаун – навіть по міркам Австралії є невеликим населеним пунктом. Зараз по різним оцінкам там проживає біля 1500 мешканців, але був період коли тут значно більше людей жило і бурхливими темпами розвивався золотий промисел.
Золота лихорадка охопила Куктаун, коли в долині  річки Індевор було знайдено золото.
З усього світу шукачі золота ринулись в Куктаун. Це було в середині 70-х років 19 століття.
Саме для обслуговування цих шукачів золота і виник цей порт і це поселення Куктаун.
Відомо, що в період розквіту цього промислу було добуто біля 16 тон золота.
Золота лихорадка скінчилась приблизно в 1890 році і ця обставина дуже сильно вплинула на подальший розвиток Куктаунта, оскільки його розвиток був пов’язаний саме з видобуванням золота.
До речі, в подальшому тут знайшли великі поклади олова, але це вже не вплинуло на подальший розвиток міста.
Куктаун розташований на східному узбережжі півострова Кейп Йорк, на березі Коралового моря.
На відстані 25 км від Куктауна в Кораловому морі починається Великий Бар’єрний риф і тягнеться на південь приблизно на 1200 км вздовж східного узбережжя  Австралії.
В 1770 році саме бухта Куктауна стала місцем куди парусний корабель Джеймса Кука здійснював подорож навколо світу, але корабель натрапив на рифи і був пошкоджений.
Корабель Джеймса Кука вимушений був причалити до берега щоб здійснити ремонтні роботи.
Таким чином, більше семи неділь британці перебували на тому місці, де зараз розташований Куктаун.
Деякі дослідники запевняють, що це місце є першим куди  ноги європейців ступили на австралійську землю.
Їх появу з великою недовірою зустріли місцеві аборигени.
Таким чином, річка отримала назву корабля Джеймса Кука – «Індевер», увесь цей півострів став називатись – Кейп Йорк, в честь Герцога Йоркського, а все східне узбережжя Австралії було оголошено власністю Англії .
В подальшому між аборигенами і європейцями виникли конфлікти, в результаті яких значна частина місцевих аборигенів була знищена.
Я не буду переповідати усю подальшу історію цієї території і цього містечка, але необхідно зазначити, що територія цього півострова і деякі інші території які знаходяться поруч, є найменш розвіданими і дослідженими на землі.
З урахуванням усіх цих обставин, які я зміг прочитати в довідці яку мені надали організатори, у мене виник значний інтерес до цього невеликого містечка і до його історії.
Це дійсно невелике містечко, тихе, провінційне. Тут немає ніяких особливих пам’ятників. Правда є музей Джеймса Кука, але я вирішив поїхати в глибину цієї території в біологічний парк, де ростуть унікальні дерева, яким багато сотень років.
Цікаво було побачити приміщення пошти Куктауна, яке було тут в 1880 році і деякі аксесуари його інтер’єру.
В період другої світової війни тут були американські і австралійські війська, зокрема військова авіаційна база, яка вела бойові дії проти японців.
В пам’ять про ці події там є невеликий пам’ятник.
Було дуже цікаво побачити місцевого аборигена, до речі, їх там достатньо багато.
Особливість Куктауна полягає ще і в то у, що це останнє поселення людей на східному узбережжі, найближче місто – Кернс, розташоване біля 200 км на південь.
Незважаючи, що в Куктауні проживає не багато людей, тет є аеропорт для місцевих авіаліній.
З Куктауна до Кернса невеликий літак буде летіти біля 90 хвилин.
Ще однією важливою особливістю Куктауна було те, що можна було побачити реальне життя маленького провінційного містечка.
Цю мою коротку розповідь доповнюю деякими фотографіями, на яких можна буде побачити те, про що я написав.

Віктор Швець,
Президент Української фундації дослідників права, доктор юридичних наук