Вже зовсім скоро обраний 46 президент США набуде повноважень.
Завершені усі виборчі процедури, судові оскарження результатів виборів. Залишилася лише одна конституційно встановлена процедура – інавгурація, тобто принесення обраним президентом клятви  американському народу і вступ на посаду Джо Байдена – Президента США.
Це відбудеться 21 січня 2021 року.
В цей день світ вступить в нову епоху. Якою вона буде і що принесе людству?
Ми усі, хто ще жив  при СРСР пам’ятають, що головним лейтмотивом зовнішньої політики СРСР було протистояння США, або як тоді називали – заходу.
Захід – це був колективний ворог СРСР, який включав у себе усі процвітаючі західні демократії на чолі з США.
У свідомості радянських людей навмисно формувався образ цих західних країн, саме як ворога. Не конкурента, не країн іншої суспільно політичної формації, а ворога.
Точно таким чином і формувалось у свідомості радянських людей і відношення, до американців, англійців, французів, голландців і усіх інших, як ворогів радянського народу, тобто вони були персональними ворогами кожній радянській людині.
Не можна сказати, що радянська пропагандистка машина не досягла успіху у формування ворожого відношення до країн заходу – можна без перебільшення ствердно відповісти.
Такий результат був досягнутий – країни заходу були нашими ворогами. І це наше вороже ставлення до цих країн передавалось від покоління до покоління, від батька до сина.  Від матері до дочки.
Навіть недовгий період Другої світової війни, коли цей ворожий нам захід протягнув руку допомоги у війні з Гітлером і коли було братання і єднання учасників антигітлерівської коаліції.
Радянські воїни побачили солдат США, Англії, Франції і багатьох інших країн такими ж людьми, як і вони самі. І не були вони ворогами радянських солдатів.
Але цей період швидко закінчився і тодішня влада СРСР знову загострила взаємовідносини, світ взагалі був на початку 60-х років на межі третьої світової війни.
Завдяки зусиллям СРСР – світ вступив в період холодної війни.
Були деякі послаблення, намагання зменшити можливість ядерного протистояння, але вороже ставлення до країн заходу не зникало. І не могло зникнути, бо це було частиною політичної доктрини СРСР і фактично єдиною можливість для збереження величезної імперії.
Але імперія рухнула. Змінився світ, але агресивна, войовнича політика Росії, як одного з правонаступників СРСР – не змінилась.
А з приходом до влади Путіна набула якісно інших і тепер вже небезпечних для  миру і життя на землі масштабів.
Цей процес набув публічного характеру ще на Мюнхенській конференції, коли Путін чітко відкинув мирне співіснування і взяв курс на мілітаризацію Росії і новий, значно небезпечний, процес протистояння.
Колективний захід знову став ворогом, хоча він ніколи і не переставав бути в Росії ворогом, просто за влади Путіна це вороже ставлення набуло загрозливих і небезпечних масштабів.
Президенти в США можуть змінюватись хоч через чотири роки, хоч через вісім років, але агресивна політика путінської Росії не може змінюватись і зміна президентів в США не впливає на зміну політики Росії.
Це пов’язано з тим, що агресивність мілітариський, пропагандиський угар – необхідний атрибут збереження Путіним своєї влади в Росії. Будь яке послаблення правового становища суб’єктів російської федерації, а тим більше демократизація суспільно політичного життя а Росії неминуче призведуть до величезних геополітичних змін у Росії – вона перестане існувати у цих межах в результаті масштабного громадянського протистояння.
Це може призвести до катастрофи планетарного масштабу. Ніхто не повинен сумніватись в тому, що Путін не вагаючись піде на знищення людства.
І головна причина у цьому – наявний ядерний потенціал. Він є і його не можна ігнорувати.
Чи спасе він Росію від розпаду? На це питання важко зараз відповісти, але можна впевнено передбачити, що розв’язання цієї проблеми вже буде без Путіна.
А зараз протистояння тільки підсилиться. І прихід до влади Джо Байдена дає підстави сподіватись, що повернення США до класичного політики, без тих політичних викрутасів, які допускав президент Трамп, вимусить Путіна дослухатись до світового співтовариства.
КПП Чарлі в Берліні є певним символом саме протистояння між Сходом і Заходом.
Послаблення цього протистояння призвело до ліквідації цього КПП – обидві частини Німеччини об’єднались, світ значно послабив можливість ядерної катастрофи.
Ліквідація цього атрибуту холодної війни було гарним прикладом, як можна було знайти порозуміння.
По різному зараз оцінюється і сам процес об’єднання Німеччини і виведення військ СРСР із Німеччини і уся політична ситуація у світі і Європі після цих подій, але очевидно інше – є об’єктивні процеси які не залежать від волі тих чи інших осіб.
Прихід до влади нового президента США безумовно важлива геополітична подія. Зараз від США залежить світовий миропорядок.
США на даний час є світовим гарантом миру на землі і демократії.
Скільки б Путін не погрожував світу своєю новою зброєю,  скільки б він не розпочинав нових агресивних воєн – Росія не є супердержавою, якою був СРСР і не є і ніколи не буде рівною США по впливу на світ.
Хочеться сподіватись, що новий президент США вибудує такі відносини з Росією, щоб вона поважала  міжнародне право,  права своїх сусідів і інших країн світу, щоб вона припинила агресивну політику проти нашої країни і перестала бути загрозою для людства і щоб не виникала потреба у будівництві нових КПП Чарлі, які знову повернуть світ у період холодної війни і розділять людей на своїх і ворогів.
Цього допустити не можна.

Віктор Швець,
Президент Української фундації дослідників права, доктор юридичних наук.