Протягом багатьох років на різних рівнях продовжується дискусія, щодо національної ідеї, або що нас об’єднає.
В переважній більшості всі ці розмови носять виключно політичний характер і з новою силою, як правило, розгортаються в період передвиборчої компанії.
Це свідчить лише про те, що реально ніхто і не збирається знайти щось таке, що об’єднає українців.
Вся ця риторика використовується виключно у своїх політичних цілях тих, хто педалює на цій темі.
Мені здається, що сама постановка питання про національну ідею є абсолютно надумана і штучно підкинута нашими ворогами не для того, щоб об’єднати українців, а навпаки – роз’єднати.
Так сталося, що декілька останніх десятиліть багато подорожував. Вдалося побувати на всіх континентах, за виключенням Антарктиди і Арктики.
У цих мандрівках було дуже багато цікавих зустрічей, деякі з яких мають відношення до теми цього допису.
Я зупинюсь лише на трьох , хоча їх могло бути набагато більше.
Коли перший раз прилетів в Торонто, як завжди проходив міграційний контроль. Як тільки надійшла моя черга, я подав свій паспорт офіцеру канадійськоі міграційної служби і був дуже здивований, коли він, побачивши мій український паспорт, зразу ж перейшов на українську мову, тепло зі мною привітався, навіть вийшов із свого службового приміщення. Цей наш діалог з ним був короткий, він сказав що виріс в українській сім’ї і вважає себе українцем і щиро цим пишається.
А на завершення нашої розмови – заспівав декілька рядків усім відомої Черемшини. Я йому теж підспівав – це було дуже зворушливо і щиро! Ми обійнялися і попрощалися, але память про цей випадок залишилась у мене назавжди .
Другий випадок, про який я теж хочу розповісти стався у мене в Мексиці, на півострові Ютакан.
З невеликою групою американців ми їхали на екскурсію. Дорога була довгою і коли наш автобус почав підніматись в гори, там де тропічні ліси, через деякий час, вже високо в горах на одній із туристичних зупинок я побачив велику крамницю прямо під небом, де була величезна кількість мексиканських сувенірів, які пропонувала молода симпатична дівчина. Я на неї зразу звернув увагу, не тільки тому що у неї було гарне слов’янське обличчя, але й тому,що на ній була одягнута вишита сорочка. До речі, у Мексиці є велика кількість вишитих сорочок, рушників, скатертин – які дуже нагадують наші, українські і які можна купити на таких базарах.
Коли я підійшов до неї ближче, я почув як із невеликого магнітофону лунає украінська пісня.
Ми з нею щиро привітались, це дійсно була дівчина з Тернопілля, яка тут вже декілька років працює.
Вона мені сказала,що дуже сумує за Україною, і для того, щоб розвіяти свій смуток, слухає українські пісні. Крім того, буває що туристи, які знають українську мову, а це здебільшого туристи з США і Канади, підходять до неї і довго з нею розмовляють, або співають українських пісень.
Я був дуже вражений цією зустріччю, в такому дуже несподіваному місці. Але коли ми прощалися, вона плакала, тому що вперше за два роки роботи зустріла українців з України.
Третя зустріч, яка багато в чому схожа на другу, відбулася в невеликому австралійському містечку Куранда, це недалеко від міста Кернс.
Ми приїхали із дуже гарного, хоч і не дуже великого міста Кернс ( штат Квісленд) в туристичне містечко Куранда в Національний парк, який там розташований.
Ми були дуже задоволені всім тим, що побачили у цьому парку і вже на виході з парку треба обов’язково пройти через велику крамницю. Коли ми тільки зайшли в крамницю, до мене зразу ж підбігла дуже красива дівчина, яка там працює і на гарній українській мові спитала нас, чи ми дійсно з України, оскільки на мені була красива бейсболка, на якій був український тризубець і написано Україна.
Звали дівчину Іванка, вона народилась вже тут в Австралії ,але вважає себе українкою. Ми дуже щиро з нею розмовляли, вона була дуже щаслива побачити людей з України, оскільки до нас вона тут ніколи не зустрічала українців з України .
Іванка дуже щиро запрошувала нас в гості, її батьки будуть раді зустрічі з українцями. Хотіла, щоб ми розповіли їм про Україну і поспівали усі разом українських пісень.
Це була дуже зворушлива зустріч, яку я запам’ятав теж на усе життя.
Чому я навів ці приклади? Тільки для того, щоб було зрозуміло – українці без своїх пісень, то не українці.
Украінська пісня,- то душа українця !
Я багато разів був присутнім на зустрічах, де ніяким чином не конкретизувалося національне походження тих людей, які приймали участь у цих зустрічах.
І коли, іноді зовсім випадково, починала звучать украінська пісня, деякі учасники таких зустрічей дуже емоційно починали на це реагувати, або підспівувати, або своїми жестами вітати цю пісню, а деякі плакали !
Украінська пісня завжди знайде шлях до серця кожного українця!
Де б ми не були, в якій би країні ми не проживали – українці завжди залишаються українцями і патріотами своєї країни !
Я довго думав, що все таки нас, українців, об’єднує – дуже часто таких різних і ідеологічно, і матеріально, і духовно – але незважаючи на усі відмінності, які є між українцями і це природньо,так і повинно бути, є фактории, які нас усіх об’єднують в один великий народ.
І одним із найголовніших таких факторів, який об’єднує українців у всьому світі – це украінська пісня!
Звернув увагу, що дуже часто українці коли почують украінську пісню – або співають, або плачуть !
Радіють і пишаються, що живуть на своїй землі, або сумують і плачуть за своєю Україною !
Віктор Швець,
Президент Української фундації дослідників права,народний депутат України 5,6,7 скликань
Доктор юридичних наук
