Програма перебування в Сіднеї була дуже насичена. Фактично весь час був розписаний і не давав можливості для вільного відпочинку.

Але, разом з тим, коли обговорювалась ця програма я звернув увагу, що цілий день був запланований на відвідини Блакитних гір.

Я спочатку не дуже був обізнаний, що це за Блакитні гори і чому туди треба обов’язково поїхати. Але, коли мені розповіли що це за унікальне місце на карті Австралії я з великим задоволенням погодився присвятити цій події цілий день.

Виїхали ми в ранці. Була чудова погода. Тільки проїхали центральні райони міста перед нами відкрився зовсім інший Сідней. Одноповерховий, патріархальний.

Ми проїжджали великі масиви одноповерхової забудови і було таке враження, що ми в якомусь місті на його окраїні в Україні.

Такі ж дороги, такі ж будинки, хіба що може трохи більш доглянуті і краще збережені, але все інше майже нічим не відрізняється від нашого українського.

Національний парк Блакитні гори знаходиться трохи більше 100 кілометрів від Сіднея. Дуже гарний автобан, не дуже згружений дав нам можливість вже через годину бути на місці.

Поки ми їхали наш екскурсовод, до речі чоловік майже 40 років, вже більше як 8 років проживає в Сідней і переїхав він сюди із Запоріжжя. До речі, був дуже здивований, коли він майже усю дорогу розмовляв з нами на гарній українській мові. Він сказав, що дуже сумує за Україною і ніколи не думав, що так полюбить українську мову, але вже тут в Австралії, оскільки він є членом українського клубу тут в Сіднеї, а вони на російській мові не розмовляють, тому і йому прийшлось перейти на українську. При цьому показав нам свій український паспорт і сказав, що ніколи не втратить українське громадянство, краще один раз на рік поїде в Канберру, в наше посольство, щоб підтвердити своє українське громадянство. Не часто тут бувають українці, тому він був надзвичайно радий нашій зустрічі.

Так от, всю дорогу поки ми їхали до цього національного парку, гід розповідав про все, що ми повинні будемо побачити. Я був готовий до того, що це дійсно унікальне місце, що це чудові гори і краєвиди.

Але те, що ми там побачили, воно нас не просто вразило, ми були шоковані від тої красоти, яку ми побачили своїми очима.

Національний парк Блакитні гори – є одним із найкращих парків у світі. Сюди приїжджають величезна кількість туристів з усього світу, щоб побачити оптичне чудо, яке тут так називається.

Дійсно, коли дивишся на величезну територію цього парку з його несподіваними ландшафтами і горами то виникає враження, що ці гори блакитні. Цей оптичний ефект  відбувається від того, що в горах ростуть великі плантації евкаліптів – високих і красивих дерев.

Сонячне світло коли попадає на крапельки евкаліптового масла, яке покриває у великій кількості гори, надає їм гарне блакитне забарвлення.

Складається враження такої блакитної димки, яка покриває величезні лісові масиви розташовані в горах – фантастичний міраж.

Цей парк  був заснований в 1958 році, а його площа складає майже 100 тис.гектарів. Самою високою точкою є гора Вікторія, її висота 1111 метрів.

Тут дуже багато дерев, які зазвичай ростуть в австралійських тропічних лісах – м’ятне дерево, акація, деревовидні папоротники і безумовно блакитний евкаліпт.

Якщо взяти і зірвати один листочок цього чудового дерева, трохи пом’яти його в руках, то зразу ж відчуєте специфічний евкаліптовий запах – це пахне евкаліптове масло, яке виділяється з листочка.

Дуже багато тут різних звірив і птахів, до речі, є такі, які водяться тільки тут в  Блакитних горах.

Тут для туристів створені дуже гарні умови – є декілька площадок з яких дуже гарний відкривається вид на чудову природу Блакитних гір, на ущелину Еха і відому скалу Три сестри.

Тут є чудова канатна дорога і кожний може на ній проїхати. Це настільки захоплююче враження справляє, що навіть важко це передати словами. Уявляєте на модулі пливеш над чудовою прірвою до дна якої багато сотен метрів.

Можна також випробувати себе спустившись на самій крутій у світі залізній дорозі. Нахил майже 50 градусів, надзвичайні враження. Фунікулер тут суперсучасний і коли дізнаєшся, що раніше люди спускались на відкритих возиках з такої крутої гори – то дійсно дух захоплює.

Раніше тут ще й видобували вугілля. Це дійсно була адська робота.

Коли я побачив деякі шурфи, які збережені щоб туристи могли побачити яким чином ще 60-100 років тому люди добували тут вугілля, то навіть зараз страшно на це дивитись.

А люди реально там працювали, добували вугілля і на конях возили його вниз.

Інфраструктура парка дуже гарна, є де відпочити, є де поїсти. Тут дійсно все створено для людей.

Це така загальна характеристика цього парку, а тепер фотографії і коментарі.

Оце і є Національний парк Блакитні гори:

Нас повезли на таку ділянку, де надзвичайно крутий обрив вниз на сотні метрів, на фото не дуже гарно це видно, але якщо підійти до початку обриву, то зразу ж вниз починається дуже глибока прірва. Страшно, але молоді люди сідали на край цієї прірви і робили селфі, я не зміг. Тільки це могли зробити так як на фото. І до речі, дуже сильний вітер, але краєвид просто чудовий – це пам’ять на все життя.

Це все парк, з різних точок:

Така колись була залізниця:

Це така дорога:

А це сучасний фунікулер, коли спускаєшся майже стоячи, аж дух захоплює:

Так виглядає залізнична колія фунікулера:

Це один із збережених шурфів, там добували вугілля, на таких вагончиках і вивозили та таких конях:

А це тропічний ліс:

І знову гори з іншої точки:

Це склала три сестри:

Краєвиди парку:

І зонову канатна дорога:

Парк, чудові фото:

А це дорога в Сідней:

Сідней з західного в’їзду:

Набережна Сіднея:

Це відомий міст:

Оперний театр:

Краєвиди Сіднея:

Віктор Швець, Президент Української фундації дослідників права