Дуже рано, світанок, сонце тільки зійшло, вийшов на балкон своєї каюти на чудовому круїзному лайнері, на якому мав здійснити подорож по Амазонці.

В океані було вітряно, достатньо великі хвилі розбивались об корпус корабля і невеличкі крапельки океанської води долітали до мене на балконі. Коли я подивився на воду та її колір мене дуже вразив. Всі дні, коли лайнер рухався по Атлантичному океану вода була темно синя і достатньо чиста, у всякому разі було таке враження, а тут я побачив, коли подивився вниз, то вода була світло-сіро-коричневого кольору, було таке враження, що вода брудна. Вже потім, коли поцікавився, то мені пояснили, що це і є води Амазонки, які впадають в океан, але оскільки Амазонка дуже повноводна річка, то її вода, а точніше колір води, на багато кілометрів від входу в Амазонку змінив колір океанічної води.

Через деякий час наш лайнер зайшов вже безпосередньо в Амазонку і я вперше в своєму житті побачив цю найбільшу ріку на планеті. Сказати, що те що я побачив мене вразило, це буде не зовсім точно, я був приголомшений від того, що ширина цієї ріки була декілька десятків кілометрів, глибина до 140-150 м, а довжина майже 6500 км.

Амазонка це не просто найбільша ріка у світі. Амазонка – це величезний і найбільший у світі анклав, який багато тисячоліть залишається не тронутим і навіть на сьогоднішній день.

Це величезна територія, яка охоплює майже 2/3 частини усього континенту, проходить по територіям багатьох латиноамериканських країн і визначає спосіб життя цих країн і народів.

На цій величезній території абсолютно немає ніяких доріг, майже немає ніякої інфраструктури – є тільки безмежне море живої природи, болот, річок. Єдина можливість людей, які там проживають, пересуватись цією територією – або по воді, або по повітрю.

Іншої можливості немає.

Про джунглі, які складають основу ландшафту Амазонки, написано і сказано дуже багато, але для того щоб дійсно відчути і зрозуміти що таке  джунглі – треба тільки самому це побачити, зануритись хоча б на 20 метрів у зарослі і тільки тоді починаєш розуміти, що таке джунглі.

По-перше, – ні в якому разі без провідника або місцевого жителя в джунглі заходити категорично не можна тому, що шансів вийти назад, навіть якщо ви зайшли на невелику відстань, майже не має.

По-друге – дуже слизька і волога земля, висока вологість повітря, дуже високі і густі дерева, які майже повністю закривають небо, величезна кількість змій, більшість яких отруйна і взагалі велика кількість тварин, відсутність будь-яких орієнтирів практично унеможливлюють ваше повернення у цивілізацію. А якщо ви ще й без мачете (це такий великий і дуже гострий ніж) без якого ви не зможете взагалі рухатись, то шансів повернутись із джунглів не має.

Басейн Амазонки за площею такий, як приблизно Австралія, як континент, тобто більше 7 млн.кв.км. Амазонка найбільша повноводна ріка у світі, вона, наприклад, викидає щосекунди 200000 куб.м. води в Атлантичний океан, оце саме те, що я бачив, коли наш лайнер підходив до Амазонки. Прісна вода Амазонки (іншого кольору, ніж вода океану) витісняє солону воду океану більше ніж на 150-180 км.

Через Амазонку є тільки один міст і побудований він був лише у 2000 році, і який з’єднує порт Манаус з містом Ірандуба, це навіть не міст через Амазонку, а лише через одну із її проток Ріу-Негру. Я бачив цей міст, дуже красивий і оригінальний.

І взагалі Манаус це велике місто в самому серці Амазонії, там проживає біля 2 млн. людей. Місто дуже красиве і сучасне. Коли поїздиш по місту, то побачиш, який там колорит – і сучасні, дуже красиві споруди, які нічим не відрізняються від українських торгівельно-розважальних комплексів і історичні будівлі, які нагадують хто відкрив Бразилію і яка культура тут домінувала.

До речі, в Бразилії португальська мова.

Манаус – це найбільше бразильське місто на Амазонці, після нього великі круїзні лайнери далі не йдуть по Амазонці.

Коли лайнер пройшов Сантарен, ще одне велике місто на Амазонці, і взяв курс по річці на Манаус, через деякий час на підході до Манауса можна побачити дуже оригінальне явище. В Амазонку входить одна із проток – дуже велика ріка, але вода в ній іншого кольору, ніж в Амазонці, і ця вода не змішується з амазонською водою, і можна бачити дуже оригінальне явище, – коли вода амазонська – світло-коричнева сходиться з зеленувато-темною водою протоки. І між ними видно чіткий водо розділ.

В подальшому, коли ми вже добрались до Манауса, то потім пересіли на невеликий круїзний пароплавчик місцевий, який нас ще раз доставив  до того місця, де вказана протока вливається у Амазонку і ми ще раз побачили це дуже оригінальне явище, коли води різного кольору не змішуються і залишаються самими по собі. Я потім дізнався, що це відбувається через різну питому вагу води.

Взагалі відстань від океану до Манауса, кінцевого пункту нашої подорожі по Амазонці, була біля 1500 км., всього було 6 зупинок, із яких 3 зупинки – це були великі міста, як то Сантарем чи адміністративний центр Манаус, а всі інші – були невеликі індіанські поселення, до яких ми добирались на катамаранах, які спускались на воду із лайнера, а сам корабель залишався на великій глибині річки.

Кожна така зупинка заслуговує на окрему оповідь, тому що вони були дуже цікавими і оригіналами, але це займе дуже багато часу, а тому я зупинюсь лише на одні зупинці, яка була для мене дуже цікава. Саме про неї я більш предметно розповім, про інші дуже опосередковано.

До речі, будь-яке місце чи місто, де зупинявся лайнер – було нам пам’ятним і ще й через те, що дуже гарно і святково нас зустрічали місцеві жителі і влада.

Були оркестри, велика кількість людей зустрічали лайнер, дуже багато виставлено було товарів для продажу. Видно було – що приход такого лайнера для них велике свято і можливість заробити. Всі знали, що це лайнер із США. На ньому, до речі, в основному були, американці, трохи канадців і зовсім небагато європейців.

До речі, як це не дивно, але з України було аж 6 осіб і що дуже несподівано для нас, але особливо приємно було ще й те, що капітан такого шикарного круїзного лайнера однієї з найкращих американських компаній був українець, приємний чоловік з Одеси. Свою національну приналежність він особливо підкреслював і коли представлявся обов’язково говорив, що є громадянином України.

Я розміщу декілька фото з цієї подорожі, щоб побачили, як великий загін бразильських дітей у спеціальній формі (як наші пластуни) зустрічав нас в одному з міст на Амазонці.

Ще дуже важлива одна деталь – тут місто коли закінчується – зразу починаються джунглі. Дуже різкий перехід від міста до джунглів.

Так от. Одна зупинка, яка мене дуже вразила. Лайнер зупинився на Амазонці, а нас пересадили на невеликі катамарани, які опустили із корабля з тим, щоб ми змогли побачити, як живе індіанське село в реальному житті. Коли декілька катамаранів підійшло до пристані (дуже примітивна, збита з дощок дерева) нас чекало там це індіанське село. Це для них було велике свято, і вони дуже готувались до зустрічі з нами – туристами, особливо як я потім зрозумів – діти.

Дітей було дуже багато, були й дорослі – тобто всі люди, які там живуть – прийшли на зустріч з нами.

Одягнені були у свою національну одежу, дуже багато сувенірів, які самі зробили з дерева та інших речей, які там були.

Майже усі діти на руках тримали або птахів або інших звірів,  які живуть тут в джунглях. Всі вони були дуже оригінально одягнені, деякі дорослі імітували різні сцени із свого життя. Вони охоче і дуже радісно нас зустрічали і показували своє житло і своє село.

Ми розуміли, що їх головне завдання – отримати від туристів якісь подарунки. І треба сказати – вони їх отримували. Американці, незважаючи на те, що не дуже щедрі по своїй натурі, не могли встояти перед цими дітьми. Ми теж роздали цим дітям все, що в нас було із українських сувенірів, так і невеликих купюр, які ми спеціально наміняли на кораблі. За кожним із нас діти бігали великою групою і просили дати їм подарунок. Це видно на фото, які я розміщую.

Про Амазонку можна говорити безкінечно довго, враження від того, що я там побачив, надзвичайно великі, але враховуючи, що мені вдалось побачити дуже незначну частину Амазонії хочу побажати усім, хто читає ці рядки, відкрити для себе чарівний і досі не до кінця вивчений світ Амазонки і побачити в Амазонії значно більше, ніж це вдалося мені.

Віктор Швець, Президент Української фундації дослідників права